На центральній площі Вінслоу розмістилися всі його громадські заклади: магістрат, банк, пошта, цирульня, крамниці. Незнайомець попрямував до банку, неспішним впевненим поглядом оцінюючи містечко і не знаходячи нічого суттєвого. Та пройшовши повз магістрат і цирульню, він несподівано побачив дещо, чого спершу не помічав. Здавалося, тут мала би бути якась крамничка, але жодна вивіска не позначала її, а крізь запорошене скло не виднілося полиць для товару, а отже – не зрозумілий був і рід діяльності цього закладу. Незнайомець повагався кілька секунд, а потім упевнено ступив у відчинені двері.
Усередині на нього чекала приємна півтемрява. Яскраві промені літнього дня ніби не могли пробратися сюди. Така різка зміна освітлення виявилася несподіваною для очей, і якусь мить Незнайомець не міг намацати поглядом предмети навколо себе. Але поступово очі звикали до сутіні, щільні потоки повітря прозорішали, і приміщення, в яке він увійшов, наповнювалося змістом. Невелика кімната, розділена навпіл темною дерев’яною перегородкою. Стіни пофарбовано в світло-коричневий колір. Дерев’яна підлога глухим звуком відлунювала кроки. Навпроти входу на стіні висів великий старий годинник. Схоже, він не працював: мала стрілка подолала цифру шість, а велика зробила рівно чверть повного обороту. Великий пухнастий білий кіт дрімав на краю прилавка, підібгавши під себе передні лапи. Коли Незнайомець увійшов, кіт ледь помітно здригнувся від звуку його ходи, ніби до нього докотилася хвиля повітря, піднята ходою Незнайомця, злегка підвів голову і розплющив вузенькою шпаринкою праве око. Ліве залишалося заплющеним. Не виявивши нічого гідного уваги, кіт знову поринув у дрімоту. З-за прилавка визирали тьмяні промені теплого жовтуватого електричного світла. Незнайомець зробив два кроки до них.
Прилавок виявився досить високим. Лише наблизившись, Незнайомець побачив, що за ним стояв чорний письмовий стіл. За столом на чорному стільці сидів літній чоловік, вбраний у сірий вовняний костюм, занадто жаркий для літньої погоди, але доречний для прохолоди цього приміщення. Сиве волосся зачесане назад,окуляри з великими скельцями зсунуті на кінчик носа. Чоловік зосереджено читав якусь товсту книжку, водячи вказівним пальцем по сторінці. Раптом він зупинився, зітхнув, закрив книжку, поклав її на стіл і підвів очі на Незнайомця.
– Доброго дня! – привітався Незнайомець.
– Добрий день, – вимовивши останнє слово з дещо запитальною інтонацією, відповів чоловік.
– Вирішив зайти подивитися, що тут у вас, – із ввічливою посмішкою продовжував Незнайомець.