– Тут у нас крамниця, – сказав чоловік і, трохи вага­ючись, продовжив:– Її заснував мій прадід Джордж Кедді, і відтоді це родинна справа. Мене назвали на честь прадіда Джорджем, і я працюю тут продавцем.

Незнайомець мимоволі розсміявся.

– Я не бачу у вас тут тканин, тож ви, напевно, не шиєте одягу. Тут не пахне свіжим хлібом, овочі не розкладені у кошиках. Тут, очевидно, не продають церковне начиння. Я не відчуваю запаху шоколаду і не бачу діточок, які заглядають у вікна і розглядають привабні цукерки. Тут взагалі немає нічого! А ви працюєте тут продавцем. Що ж ви продаєте?

Джордж Кедді зняв окуляри, покрутив їх у руках, уважно дивлячись на Незнайомця, а потім поклав на книжку на столі.

– Я – продавець бажань.

– Продавець бажань? – Незнайомець здивовано звів брови і голосно розсміявся.

Відсміявшись, він пильно подивився на продавця, очікуючи на спростування. Але той дивився на нього ціл­ком серйозно.

– І як йдуть справи? – поцікавився Незнайомець.

– Непогано, але, схоже, скоро доведеться згортати справу.

– Чому ж?

– Розумієте, – зітхнув продавець. – Це виключно родинна справа. Так заповідав мій прадід. Однак її більше нікому продовжувати.

Незнайомець помовчав деякий час, а потім повів далі:

– І все ж, я не розумію, як це працює?

– Усе надзвичайно просто. Ви загадуєте бажання, розраховуєтесь із продавцем – і отримуєте виконання свого бажання. Усе так само, як у звичайній крамниці.

Незнайомець не сприйняв ці слова серйозно і чекав якогось підступу. Однак ситуація його цікавила, тож він оперся на прилавок, зняв капелюха і поклав його поруч, потім присунувся ближче до продавця.

– І де ж ваші покупці?

– Розумієте, є певні правила, – відповів Джордж. – Річ у тім, що одна людина може придбати лише одне бажання. Після цього за жодних обставин вона не зможе звернутися сюди. Проте це бажання здійсниться обов’язково. Усі жителі містечка вже скористалися своїм правом, а інші люди, як розумієте, потрапляють до нас нечасто.

– Але я не розумію, – трохи роздратовано відповів Незнайомець. – Я не помітив у вашому містечку нічого незвичайного. Так, воно виглядає дещо старомодно. Таке враження, ніби я здійснив подорож у часі. Або сам час зупинився тут перепочити та вирішив залишитися. І все ж ваше місто виглядає буденним і геть не схожим на таке, де люди мають можливість виконати будь-яке своє бажання. Як так могло статися?!

– Розумієте, як виявилося, з бажаннями відбуваються дивні речі, – зітхнув Джордж Кедді. – Часто люди за­га­дують те, що для них важливо сьогодні. А потім виявляється, що вони цілком можуть обійтися без цього. Тоді їхні бажання припадають порохом в коморах і на горищах. А ще бувало таке, що містер Адамс захотів собі великий гарний будинок, а після цього містер Сміт вирішив, що хоче, аби у містера Адамса такого будинку не було. Так обидва отримали свої бажання, але в підсумку нічого не змінилося. Буває, що покупці приходять сваритися, вимагають заміни свого бажання, посилаючись на законодавство, яке дає їм таке право, якщо товар не підійшов. Проте ми працюємо за встановленими правилами, інакше не можемо. Одна людина отримує тут лише одне бажання.