Ісабель Альєнде Оповідки Еви Луни

Ісабель Альєнде

Оповідки Еви Луни

Цар велів своєму візиру, щоб той щоночі приводив до нього дівчину, а коли ніч минала, наказував її вбити. Це тривало три роки, і в місті не залишилося жодної дівчини, щоб удовольнити його шаленство. Однак візир мав надзвичайно вродливу дочку на ім’я Шахразада… і відзначалася вона неабияким красномовством, і було приємно слухати її.

Двоє слів

Двоє слів

У неї було дивне ім’я — Беліса Крепускуларіо, яке дісталося їй не під час хрещення і не завдяки інтуїції її матері: вона сама шукала й таки знайшла його і примірила до себе. Вона продавала слова. Блукала світом, ходила по ярмарках і базарах, ставила там полотняний намет на чотирьох тичках, під яким ховалася від сонця й дощу, приймаючи клієнтів. Їй не доводилося вихваляти своє ремесло, бо вона сходила безліч доріг, і всі її знали, дехто роками чекав на її появу, тож, коли Беліса Крепускуларіо з’являлася в селищі з клунком під пахвою, люди ставали в чергу біля її намету. Торгувала за твердою ціною. За п’ять сентаво продавала вірші напам’ять, за сім — поліпшувала якість снів, за дев’ять — складала листи закоханим, за дванадцять — навчала найновіших прокльонів на голови непримиренних ворогів. За п’ятнадцять сентаво нашіптувала на вухо заповітне слово, здатне розвіяти тугу. Звісно, слово було не одне для всіх, а то це стало◦б загальним ошуканством. Кожен одержував своє, певний, що більш ніхто в цілому світі, й навіть далі, не скористається ним.

Беліса Крепускуларіо була п’ятою дитиною в родині, такій великій і бідній, що для всіх діточок вже й імен не вистачало. Вона народилася й росла в посушливій місцині й до дванадцяти років нічого не вміла, мала лише хист терпіти лютий голод і довічну спрагу. В◦рік нескінченної посухи поховала чотирьох братів, а коли надійшла її черга, вирішила податися краще на узбережжя, щоб спробувати дорогою обдурити смерть. І їй таки пощастило, ба більше: поблизу моря, на околиці якогось обпаленого сонцем села вітер жбурнув до її ніг клаптик газети, і вона побачила на ньому слова. Дівчина підняла пожовклий папірець і довго вдивлялася в нього, не в змозі збагнути його призначення, та зрештою цікавість виявилася сильнішою за сором’язливість. Звернулася до чоловіка, котрий мив коня в рівчаку, де перед тим вона втамовувала спрагу.