Очі жінки примружені. Вона замахується на мене руками завбільшки зі сковорідки.

Від одного удару я ухиляюся, та потім прилітає ще два.

— Геть, геть! — кричить вона. Позаду неї на купі виблискують сиги. Ще є час схопити кілька й утекти.

Але нас уже помічає весь ринок.

— Я вчора бачив тут цього злодюжку, — волає хтось. — Хапайте його! Дамо йому добрячої прочуханки!

Торговці навколо гудять на знак згоди. Вони виринають із-за куп риби та формують барикаду навколо нас із жінкою.

«Надто довго зволікала, — подумала я, коли їхні плечі притулилися одні до одних. — Доведеться чимало пояснити майстрові Вану, якщо я колись повернуся додому. Якщо мене ще впустять додому».

— Ловіть його! — радісно вигукує інший. Жінка розчепірює руки й кидається вперед. Її калоші кольору гнилі. Позаду неї обличчя торговців рибою вдоволено розпливаються в передчутті. Я заплющую очі та зціплюю зуби.

Та стається не так, як вони гадали. На моє плече опускається тепла й міцна рука. Я розплющую очі. Жінка так і завмирає з розчепіреними руками. У торговців перехоплює подих.

— Де ти вештався? — лине згори солодкий, як мед, голос. — Я всюди тебе шукав.

Я підіймаю голову. Мені всміхається стрункий, високочолий чоловік із гострим підборіддям. Молодий, але поводиться як уже поважний.

Мені доводилося чути оповіді про божеств, які спускаються з небес, про драконів, які обертаються на хранителів, а ті водночас набувають людської подоби. Про тих, хто захищає таких, як я.

Чоловік підморгує мені.

— Ви знаєте цього негідника? — пихтить торговка. Її руки тепер звисають по боках, червоні й плямисті.

— Негідника? — сміється чоловік. — Він не негідник. Це мій племінник.

Торговці рибою навколо нас щось бурмочуть і починають повертатися до своєї покинутої без нагляду риби. Видовища сьогодні не буде.

— Морський окунь! Морський окунь! — знову заходиться перший голос.

Але торговка не вірить чоловікові, і я це бачу. Вона пильно вдивляється спершу в нього, а потім у мене, примушуючи відвести погляд. Та спокійне тепло руки чоловіка на моєму плечі підказує, що якщо я піддамся, то ми більше не зійдемо з цього місця. Тож я й далі дивлюсь у вічі торговці й навіть не кліпаю.

— Якщо не вірите, — веде далі чоловік, — то можете поговорити з моїм батьком, майстром Еном.

І тієї самої миті, немов під якимось магічним закляттям, торговка відводить погляд. Я кліпаю вологими повіками вперше, вдруге, втретє.