Кілька людей озирнулося. Очі Ріти Скітер за прикрашеними коштовним камінням окулярами помітно округлилися, коли вона побачила, хто це сказав.

— Гаррі! — вигукнула вона, розцвівши. — Гарнісінько! Може, приєднаєшся до нас?

— Та я до вас і близько не підійду! — люто вигукнув Гаррі. — Навіщо ви познущалися з Геґріда?!

Ріта Скітер підняла свої нафарбовані брови.

— Гаррі, наші читачі мають право знати правду. Я просто роблю свою…

— Та яка кому різниця, що він наполовину велетень? — закричав Гаррі. — З ним усе нормально!

Увесь шинок стих. Мадам Розмерта дивилася з-над шинквасу і не помічала, що медовуха, яку вона наливала в пляшку, вже переливалася через край.

Усмішка Ріти Скітер ледь затремтіла, але наступної миті засяяла ще сліпучіше. Репортерка клацнула сумочкою з крокодилячої шкіри й витягла самописне перо:

— Гаррі, то, може, даси мені інтерв’ю про Геґріда, якого ти знаєш? Про людину, яку ти бачиш за горою м’язів. Про вашу неймовірну дружбу та про її причини. Може, ти до нього ставишся, як до батька?

Герміона зненацька зірвалася на ноги, міцно стискаючи в руці своє маслопиво, ніби то була граната.

— Ви — жахлива жінка, — люто проказала вона, — ви ні перед чим не зупиняєтеся! Ви готові на що завгодно заради сенсації! І вам для цього підійде будь-хто! Навіть Лудо Беґмен…

— Сядь, дурненьке дівчисько, і не говори про те, чого не розумієш, — Ріта Скітер зміряла Герміону холодним важким поглядом. — Я про Лудо Беґмена знаю таке, що в тебе волосся дибки стало б… Хоч воно й так стоїть, — додала вона, глянувши на буйне Герміонине волосся.

— Ходімо звідси, — сказала Герміона. — Гаррі, Рон…

Вони пішли. Чимало людей проводжало їх поглядами. Коли вони підійшли до дверей, Гаррі озирнувся. Самописне перо бігало туди-сюди по аркуші пергаменту, що лежав на столі.

— Герміоно, тепер вона візьметься за тебе, — сказав Рон тихим стурбованим голосом, коли вони поверталися додому.

— Нехай спробує! — відрізала Герміона, що аж трусилася зі злості. — Я їй покажу! Дурне дівчисько, каже? Та невже? Я ще їй помщуся — і за Гаррі, і за Геґріда…

— Не треба псувати стосунки з Рітою Скітер, — занервувався Рон. — Герміоно, я серйозно. Вона тоді на тебе такого накопає…

— Мої батьки не читають «Щоденного віщуна»! Вона мене не залякає! Я від неї не ховатимусь! — Герміона крокувала так швидко, що хлопці ледве за нею встигали. Гаррі бачив Герміону в такому гніві лише раз — тоді, як вона вліпила Мелфоєві ляпаса. — І Геґрід не ховатиметься! І чого він переживає через ту фурію!

Періодично зриваючись на біг, Герміона проминула браму з крилатими вепрами, а далі — галявиною — вони вийшли просто до Геґрідової хатини.