Це справді дивно, подумав Гаррі, що Беґмен сидить у «Трьох мітлах» у вихідний день, коли не відбувалося ніяких змагань, і тому не треба було виконувати функції судді. Він спостерігав за Беґменом у дзеркалі. Той знову був напружений, як і тієї ночі в лісі, перед появою Чорної мітки. Раптом Беґмен кинув погляд на шинквас, помітив Гаррі й підвівся.

Гаррі почув, як він безцеремонно кинув ґоблінам:

— На хвилинку, на хвилинку! — і поспішив до Гаррі, знову посміхаючись своєю хлоп’ячою усмішкою.

— Гаррі! — вигукнув він. — Як ся маєш? Я так і думав, що тебе зустріну! Все гаразд?

— Усе прекрасно, дякую, — відповів Гаррі.

— Гаррі, можна з тобою поговорити віч-на-віч? — напружено запитав Беґмен. — Ви не могли б на секунду відійти?

— Звичайно, — сказав Рон, і вони з Герміоною відійшли, шукаючи вільний стіл.

Беґмен повів Гаррі вздовж шинквасу, у найвіддаленіший від мадам Розмерти куток.

— Гаррі, я просто хотів ще раз привітати тебе з шикарним виступом проти рогохвістки, — сказав Беґмен. — То було супер!

— Дякую, — відповів Гаррі, розуміючи, що Беґмен не задля цього його відкликав, адже поздоровити можна було й при Ронові та Герміоні. Проте Беґмен не поспішав відкривати, що має на думці. Гаррі помітив, як він поглядає у дзеркало на ґоблінів, що скоса крізь темряву спостерігали за ними обома.

— Просто кошмар, — тихо сказав Беґмен до Гаррі, помітивши, що той теж дивиться на ґоблінів. — Вони не дуже добре розмовляють англійською… Це так само, як на Кубку світу було з болгарами… Ті хоч могли спілкуватися на миґах, і люди їх розуміли. А ці белькочуть своєю ґоблідіґуцькою… Я знаю по-їхньому одне слово: бладвак. Це означає «ціпок». Я цього слова не вживаю, бо вони ще подумають, що я їх лякаю, — і він коротко, але голосно, реготнув.

— А що їм треба? — поцікавився Гаррі, продовжуючи позирати на ґоблінів, які не зводили з Беґмена очей.

— Ну, вони… — Беґмен раптом захвилювався. — Вони шукають Барті Кравча.

— Чого це вони шукають його тут? — запитав Гаррі. — Хіба він не в Лондоні, у міністерстві?

— Ну… якщо казати по-правді, я не маю уявлення, де він, — сказав Беґмен. — Він мовби… перестав приходити на роботу. Його нема вже кілька тижнів. Молодий Персі, його помічник, каже, що Кравч хворий. Видно, він надсилає інструкції совою. Але, Гаррі, якщо можна, нікому про це не розповідай. Бо Ріта Скітер пхає носа скрізь, де лише можна, і я не сумніваюся, що вона розпише хворобу Барті як щось страшне. Ще напише, що він зник, як і Берта Джоркінз.

— А про Берту Джоркінз щось відомо? — спитав Гаррі.

— Ні, — відповів Беґмен, знову напружившись. — Авжеж, мої люди її шукають… («Дуже вчасно», — подумав Гаррі.), — …але все це так дивно. Вона точно прибула в Албанію — навіть зустрічалася там зі своєю троюрідною сестрою. Потім поїхала від сестри до тітки, на південь… І десь по дорозі безслідно зникла. Якби ж я знав, куди вона доїхала… Вона не з тих, що можуть просто переховуватися… Однак… Але чому це ми говоримо про ґоблінів та про Берту Джоркінз? Я ж так хотів тебе розпитати, — понизив він голос, — як там твої справи з золотим яйцем?