У середині січня планувалися відвідини Гоґсміда. Герміона страшенно здивувалася, довідавшись, що Гаррі теж зібрався йти.

— Я думала, ти скористаєшся нагодою, коли у вітальні буде тихо, — сказала вона. — Тобі треба розібратися з яйцем.

— Здається, я вже розібрався, — збрехав Гаррі.

— Справді? — вразилася Герміона. — Молодець!

Гаррі відчув докори сумління, але змусив себе не звертати на них уваги. Він ще мав місяць і тиждень, щоб розгадати загадку яйця — а це море часу… А якщо він піде до Гоґсміду, то може там зустріне Геґріда й переконає його повернутися.

У суботу вони втрьох покинули замок і попрямували холодною й мокрою галявиною до загорожі. Проминаючи пришвартований на озері дурмстрензький корабель, вони побачили Віктора Крума, що вийшов на палубу в самих плавках. Він був дуже худий, але набагато міцніший, ніж здавався, бо, видряпавшись на борт корабля, витяг руки й пірнув у озеро.

— Та він ненормальний! — вигукнув Гаррі, дивлячись на темну голову Крума, що вигулькнула з води посеред озера. — Вода, мабуть, крижана — це ж січень!

— Там, звідки він приїхав, набагато холодніше, — зауважила Герміона. — Мені здається, йому нормально.

— Але ж у воді велетенський кальмар! — сказав Рон. Його голос не звучав стурбовано — навпаки, в ньому вчувалася надія. Герміона помітила це й спохмурніла.

— Знаєте, він дуже хороший, — сказала вона. — Він зовсім не такий, як ви думаєте. Що з того, що він з Дурмстренґу? Він мені казав, що тут йому подобається набагато більше.

Рон нічого не відповів. Після балу він не згадував про Віктора Крума, але на другий день після Різдва Гаррі знайшов під своїм ліжком крихітну руку, здається, відламану від мініатюрної фігурки, вбраної в болгарську мантію для квідичу.

Гаррі зосереджено шукав хоч якихось ознак присутності Геґріда, поки вони брели по змішаному з болотом талому снігу Високою вулицею. Переконавшись, що Геґріда немає в жодній крамниці, Гаррі запропонував зайти в «Три мітли».

У шинку, як завжди, було повно людей. Але Гаррі вистачило одного швидкого погляду, щоб визначити — Геґріда немає й тут. З тяжким серцем він підійшов разом з Роном та Герміоною до шинквасу, замовив у мадам Розмерти три маслопива й похмуро подумав, що з таким самим успіхом можна було залишитися в замку й слухати виття золотого яйця.

— Він хоч коли-небудь буває у себе в кабінеті? — раптом прошепотіла Герміона. — Дивіться!

Вона показала на дзеркало за шинквасом, і Гаррі побачив, що воно віддзеркалює Лудо Беґмена, що сидить у темному кутку зі зграєю ґоблінів. Беґмен щось казав їм стишеною скоромовкою, а ґобліни сиділи зі зловісним виглядом, схрестивши на грудях руки.