Не бажаючи повертатися до ґрифіндорської вежі й слухати, як сваряться Рон та Герміона, Гаррі спостерігав за Геґрідом, аж доки того не поглинула темрява. Невдовзі почали прокидатися сови, вони пролітали повз Гаррі і зникали в чорному небі.

*

До сніданку наступного дня поганий настрій Рона та Герміони розвіявся. На щастя, не справдилися похмурі Ронові пророцтва щодо ображених Герміоною ельфів-домовиків, які подаватимуть на ґрифіндорський стіл зіпсовану й несмачну їжу. Бекон, яйця та копчена риба були такими ж смачними, як завжди.

Коли почали прибувати поштові сови, Герміона зайорзала від нетерпіння — вочевидь, вона чогось очікувала.

— Персі однак ще не встиг би відповісти, — сказав Рон. — Ми послали Гедвігу лише вчора.

— Я не через те, — пояснила Герміона. — Я передплатила «Щоденного віщуна». Набридло довідуватися про все від слизеринців.

— Класно придумала, — похвалив Гаррі, теж дивлячись на сов. — Герміоно, здається, тобі пощастило…

Одна з сов опускалася до Герміони.

— Але це не схоже на газету, — розчаровано сказала вона. — Це…

Та на її подив, сова приземлилася просто перед тарілкою, а слідом за нею ще дві — руда й сіра, і чотири сипухи.

— Скільки газет ти передплатила? — запитав Гаррі, хапаючи Герміонин келих, що його ледь не скинули сови. Кожна з них проштовхувалася вперед, намагаючись віддати свого листа першою.

— Що це таке? — здивувалася Герміона, забираючи листа в сірої сови, розкриваючи його й починаючи читати. — Та невже? — спалахнула вона.

— Що сталося? — спитав Рон.

— Це… ох, як дотепно, — вона тицьнула листа Гаррі, і той побачив, що він не написаний від руки, а складений з приклеєних літер, вирізаних, скоріше за все, зі «Щоденного віщуна».

Ти оГиДНе дівЧиСько. ГаРРі ПоттЕр ваРтИЙ КращоЇ. пОверТаЙся зВІдки з’яВИлаСя маҐелко.

Ти оГиДНе дівЧиСько. ГаРРі ПоттЕр ваРтИЙ КращоЇ. пОверТаЙся зВІдки з’яВИлаСя маҐелко.

— Вони всі такі! — з відчаєм сказала Герміона, розкриваючи листи один за одним. — «Гаррі Поттер може знайти собі кращу, ніж ти…», «Тебе треба зварити у жаб’ячій ікрі…» Ой!

Вона розкрила останній конверт, і на руки їй вилилася жовто-зелена рідина із запахом бензину. Від неї на шкірі одразу ж з’явилися великі жовті пухирі.

— Нерозведений гній буботруба! — сказав Рон, обережно беручи й обнюхуючи конверт.

— Ой! — знову скрикнула Герміона, і сльози навернулися їй на очі, бо вона спробувала витерти гній серветкою, але її пальці так швидко й густо вкрилися виразками, що здавалося, ніби на руках — товсті ґулясті рукавиці.