— Заразом спробуй довідатися, чи не знайшли вони якихось слідів Берти Джоркінз, — Сіріус жестом вказав на другий примірник «Щоденного віщуна».

— Беґмен казав, що не знайшли, — мовив Гаррі.

— Так, його в цій статті цитували, — кивнув Сіріус на газету. — Він нарікав, яка в Берти погана пам’ять. Може, вона й змінилася з тих часів, що я її знав, але Берта ніколи не була забудькувата. Скоріше навпаки. Не дуже розумна — це так, але на плітки вона мала чудову пам’ять. Через це в неї було багато неприємностей, адже вона не знала, коли треба тримати рота на замку. Думаю, там, у Міністерстві магії, Берта трохи заважала… може, саме через те Беґмен так довго не починав пошуків…

Сіріус широко позіхнув і потер запалі очі.

— Котра година?

Гаррі зиркнув на годинник, але згадав, що той зупинився ще на дні озера.

— Пів на четверту, — сказала Герміона.

— Вам уже пора вертатися, — сказав Сіріус, зводячись на ноги. — І послухай… — особливо пильно глянув він на Гаррі, — тобі не треба часто зникати зі школи, щоб зі мною побачитися. Краще шли мені записки. Я й далі хочу знати про все незвичайне. Та нізащо не виходь з Гоґвортсу без дозволу, бо цим даси кому-небудь ідеальний шанс на тебе напасти.

— Досі ніхто не пробував на мене нападати, крім дракона та кількох ґринділів, — сказав Гаррі.

Сіріус кинув на нього сердитий погляд.

— Байдуже… Спокійно дихати я зможу лише тоді, як закінчиться Турнір — тобто не раніше червня. І не забувайте, якщо будете розмовляти про мене між собою, то називайте мене Сопуном. Домовились?

Він простяг Гаррі пляшку й серветку, в яку була загорнута їжа, і підійшов до Бакбика, щоб поплескати його на прощання.

— Проведу вас аж до села, — сказав Сіріус, — може, вкраду ще одну газету.

Перед тим, як вони вийшли з печери, він перекинувся на великого чорного пса. Схилом гори компанія спустилася донизу. Біля перелазу Сіріус дозволив кожному з них погладити себе по голові, а відтак повернувся й побіг сільською околицею.

Гаррі, Рон та Герміона повернулися в Гоґсмід, а звідтіля подалися до Гоґвортсу.

— Цікаво, чи Персі знає всі оті речі про Кравча? — міркував уголос Рон, поки вони йшли дорогою до замку. — Та йому, мабуть, байдуже… напевно, він через це ще більше захоплювався б Кравчем. Персі любить закони і тому скаже, що Кравч відмовився їх порушувати навіть заради рідного сина.

— Персі нізащо не віддав би дементорам когось зі своєї родини, — суворо сказала Герміона.

— Не знаю, — засумнівався Рон. — Якби він подумав, що ми стоїмо на заваді його кар’єрі… Персі дуже честолюбний…

Вони піднялися сходами до вестибюлю. З Великої зали долинали заманливі запахи обіду.