Однак Рон мовчав і насуплено дивився на Геґрідів шоколад. Здавалося, щось вивело його з рівноваги.

— Що таке? — запитав Гаррі. — Не смачно?

— Не в тому річ, — буркнув Рон. — Чого ти не сказав мені про золото?

— Про яке золото? — не зрозумів Гаррі.

— Золото, яке я тобі дав на Кубку світу з квідичу, — мовив Рон. — Золото леприконів, яким я тобі заплатив за всеноклі. У ложі для шановних гостей. Чому ти не сказав, що воно зникло?

Гаррі довелося якусь мить помізкувати, перш ніж він зрозумів, про що йдеться.

— А!.. — нарешті згадав він. — Не знаю… Я не помітив, що воно зникло. Я переживав, що зникла моя чарівна паличка.

Вони піднялися сходами до вестибюлю, а звідти подалися до Великої зали на обід.

— Це, мабуть, класно, — раптом сказав Рон, щойно вони всілися й почали накладати собі ростбіфів та пирогів з м’ясом. — Класно, коли маєш так багато грошей, що навіть не помічаєш, як зникає повна кишеня ґалеонів.

— У мене тієї ночі інше було в голові! — нетерпляче сказав Гаррі. — У нас у всіх! Чи ти забув?

— Я не знав, що золото леприконів зникає, — пробурмотів Рон. — Я думав, що я тобі заплатив. Не треба було дарувати мені на Різдво капелюх «Гармат із Чадлі».

— Забудь про це, добре? — сказав Гаррі.

Рон настромив на виделку шматочок смаженої картоплі й задивився на нього. Тоді промовив:

— Жахливо бути бідним.

Гаррі з Герміоною перезирнулися. Вони не знали, що сказати.

— Дурниці, — Рон і далі дивився на картоплю. — Я не звинувачую Фреда й Джорджа за те, що вони хочуть заробити трохи грошей. Я й сам би не проти. От мати б ніфлера!

— Ну, тепер ми хоч знаємо, що тобі подарувати на наступне Різдво, — пожартувала Герміона. Та Рона це не розвеселило. Герміона сказала:

— Перестань, Роне, буває й гірше. Радій, що в тебе пальці не гнояться, — вона над силу користувалася ножем та виделкою. Пальці не згиналися й дуже порозпухали. — Як я ненавиджу ту чортову Скітерку! — вона аж спалахнула зі злості. — Чого б це мені не коштувало — але я їй помщуся!

*

Злі листи надходили Герміоні увесь наступний тиждень. Як і радив Геґрід, вона їх не відкривала, проте кілька «доброзичливців» прислали ревунів. Ті вибухали коло ґрифіндорського столу й викрикували всілякі образи. Їх чули всі, хто сидів у залі. Навіть ті, хто не читав «Відьомського тижневика», знали геть усе про нібито трикутник Гаррі — Крум — Герміона. Гаррі вже нудило від необхідності щоразу пояснювати, що Герміона не його дівчина.