Гаррі зліз із пугачевої спини… Пугач перепурхнув через усю кімнату на крісло, повернуте до Гаррі спинкою… на підлозі біля крісла ворушилися дві темні тіні…
Одна була велетенською змією… а друга — невисоким лисим чоловічком з водянистими очима та гострим носом… він сопів і схлипував, лежачи на килимку біля каміна…
— Тобі щастить, Червохвосте, — озвався холодний високий голос із глибини крісла, на яке сів пугач. — Тобі дуже щастить. Твоя груба помилка нічого не зіпсувала. Він мертвий.
— Мій пане! — чоловік на підлозі хапав ротом повітря. — Мій пане, мені… так приємно… і так прикро…
— Наджіні, — промовив холодний голос, — тобі не пощастило. Я все ж не згодую тобі Червохвоста… та нічого, нічого… ще залишається Гаррі Поттер…
Змія зашипіла. Гаррі бачив, як дрижить її язик.
— Червохвосте, — сказав холодний голос, — я, можливо, ще раз нагадаю, чому не терпітиму наступної твоєї похибки…
— Мій пане… не треба… благаю вас…
З глибини крісла виринув кінчик чарівної палички. Він цілився в Червохвоста.
—
Червохвіст закричав так, наче кожен нерв у його тілі охопило вогнем. Цей крик занурився в Гарріні вуха, а шрам на чолі запалав від болю. Він теж закричав… Волдеморт міг його почути, дізнатися, що він тут…
— Гаррі! Гаррі!
Гаррі розплющив очі. Він лежав на підлозі в кімнаті професорки Трелоні з притиснутими до обличчя руками. Шрам так пік, що на очі аж навернулися сльози. Біль виявився справжнім. Однокласники обступили Гаррі, а переляканий Рон присів біля нього навпочіпки.
— Що з тобою? — спитав він.
— Щось погане! — схвильовано вигукнула професорка Трелоні. Її великі очі прикипіли до Гаррі. — Що це було, Поттере? Передчуття? Видіння? Що ти бачив?
— Нічого, — збрехав Гаррі. Він сів. Відчував, що весь тремтить, і безперервно озирався, вдивляючись у тіні позаду. Голос Волдеморта звучав так близько…
— Ти схопився за шрам! — сказала професорка Трелоні. — Ти качався по підлозі й тримався за шрам! Поттере, я в таких справах трохи тямлю!
Гаррі глянув на неї.
— Думаю, мені треба сходити до лікарні, — сказав він. — Голова розколюється.