— Пане міністре, як ви гадаєте, що сталося з Барті Кравчем? — прогарчав Муді.

— Існує дві можливості, Аласторе, — відповів Фадж. — Або Кравч нарешті зсунувся з глузду — що дуже ймовірно, і ви, мабуть, зі мною погодитеся, зважаючи на його біографію… Збожеволів і десь блукає…

— Корнеліусе, якщо сталося саме так, то він блукає на диво швидко, — спокійно мовив Дамблдор.

— Або ще… гм… — знітився Фадж. — Прибережу висновки до того часу, коли побачу місце, де його знайшли. Кажете, це було десь неподалік бобатонської карети? Дамблдоре, ти знаєш, що то за жінка?

— На мій погляд, здібна директорка… і чудова танцюристка, — тихо сказав Дамблдор.

— Дамблдоре, перестань! — роздратувався Фадж. — Тобі не здається, що ти захищаєш її через Геґріда? Не такі вже вони обоє й безпечні… Чи ти вважаєш, що Геґрід безпечний зі своєю пристрастю до монстрів?

— Я підозрюю мадам Максім не більше, ніж Геґріда, — так само спокійно промовив Дамблдор. — Думаю, Корнеліусе, що упереджений саме ти.

— Чи не могли б ми припинити цю дискусію? — гаркнув Муді.

— Так-так, ходімо на територію, — нетерпляче закивав Фадж.

— Я не про це, — загримів Муді. — Річ у тому, що з тобою, Дамблдоре, хоче поговорити Поттер. Він чекає за дверима.

Розділ тридцятий Сито спогадів

Розділ тридцятий

Сито спогадів

Двері кабінету відчинилися.

— Здоров, Поттере, — сказав Муді. — Заходь.

Гаррі зайшов. Йому вже доводилося бувати в кабінеті Дамблдора. На стінах цієї гарної округлої кімнати висіли портрети попередніх директорів та директорок Гоґвортсу. Усі вони мирно спали, посопуючи уві сні.

Корнеліус Фадж, у своїй звичній смугастій мантії та з ясно-зеленим капелюхом-котелком у руці, стояв біля Дамблдорового столу.

— Гаррі! — весело вигукнув Фадж, ступаючи назустріч. — Як ся маєш?

— Чудово, — збрехав Гаррі.