— Ми будемо патрулювати з цього боку лабіринту, — сказала професорка Макґонеґел. — Якщо хтось із вас потрапить у біду й захоче, щоб його визволили, нехай вистрілить у повітря червоними іскрами — хтось із нас негайно прийде вам на допомогу. Зрозуміло?
Чемпіони закивали.
— Тоді розходьтеся, — радісно мовив Беґмен чотирьом патрульним.
— Всьо файно! Щасти тобі, Гаррі, — прошепотів Геґрід, і четвірка вчителів розійшлася в різних напрямках, щоб розміститися навколо лабіринту.
Беґмен доторкнувся чарівною паличкою до горла, пробурмотів «Сонорус» і його магічно посилений голос залунав над трибунами.
— Пані та панове, третє, й останнє, завдання Тричаклунського турніру от-от розпочнеться! Дозвольте нагадати вам про кількість очок у наших чемпіонів. На першому місці — по вісімдесят п’ять очок кожен — містер Седрик Діґорі та містер Гаррі Поттер, обидва з Гоґвортської школи! — Від вигуків та оплесків зграї наляканих птахів шугнули в темне небо над Забороненим лісом. — На другому місці з вісімдесятьма очками — містер Віктор Крум, Дурмстрензький інститут! — Знову залунали оплески. — І на третьому місці — міс Флер Делякур, Бобатонська академія!
Гаррі роздивився, що місіс Візлі, Білл, Рон та Герміона сидять в центрі трибуни й чемно аплодують Флер. Він помахав їм рукою, і вони відповіли, сяйливо усміхаючись.
— Отже, Гаррі та Седрик… після мого свистка! — оголосив Беґмен. — Три… два… один…
Він коротко свиснув — і Гаррі та Седрик зникли в лабіринті.
Високі стіни живоплоту відкидали на стежку чорні тіні. Чи тому, що вони були високі й товсті, чи тому, що були чарівні, однак галас натовпу відразу стих. Гаррі почувався майже так само, як під водою. Він витяг чарівну паличку, пробурмотів «Лумос» і почув, що Седрик позад нього вчинив так само.
Пройшовши метрів з п’ятдесят, вони опинилися перед розгалуженням і глянули один на одного.
— Бувай, — кинув Гаррі і повернув ліворуч. Седрик звернув праворуч.
Гаррі почув, як Беґмен засвистів удруге. Отже, до лабіринту увійшов Крум. Гаррі пришвидшив крок. Обрана ним стежка була вільна. Він повернув праворуч і побіг, тримаючи чарівну паличку високо над головою, щоб бачити якнайдалі. Та йому й досі нічого не траплялося на очі.
Здалеку втретє почувся Беґменів свисток. Тепер у лабіринті були вже всі чемпіони.
Гаррі пильно вдивлявся в темряву перед собою. З’явилося відчуття, ніби хтось за ним стежить. Що дужче темніло небо над головою, то чорніше робилося в лабіринті. Гаррі добіг до наступного розгалуження.
—