— Мене врятувала мати. Вона знала, що помирає, і тому переконала батька зробити для неї останню ласку — визволити мене. Він любив її так, як ніколи не любив мене, тому погодився. Батьки прийшли мене провідати. Дали мені ковток багатозільної настійки з волосиною матері. А вона ковтнула настійку з моєю волосиною. Ми перетворилися одне на одного.

Вінкі судомно затрясла головою.

— Не казати більше нічого, паничу Барті, не казати нічого, у вашого батька можуть виникати неприємності!

Та Кравч знову глибоко вдихнув і заговорив таким самим безпристрасним тоном.

— Дементори сліпі. Вони відчули, що в Азкабан заходять дві особи: здорова та смертельно хвора. А потім відчули, як дві особи — здорова та смертельно хвора — покидають Азкабан. Батько потай вивів мене під виглядом матері — на той випадок, якщо хтось із в’язнів дивитиметься крізь щілини у дверях…

— Невдовзі мати в Азкабані померла. Аж до смерті вона старанно пила багатозільну настійку. Її поховали під моїм іменем і з моїм виглядом. Усі повірили, що то був я.

Його повіки знову затремтіли.

— І що зробив з вами батько, коли привіз додому? — неголосно запитав Дамблдор.

— Інсценізував смерть матері. Тихий, закритий похорон. Труна була порожня. Наша ельфиня доглядала за мною і лікувала. Потім я мусив ховатися. Батько застосовував численні закляття, щоб хоч трохи підкорити мене. Очунявши, я марив лише тим, щоб відшукати свого хазяїна… І повернутися до нього на службу.

— Як саме батько намагався вас підкорити? — запитав Дамблдор.

— Закляттям «Імперіус», — відповів Кравч. — Я був під батьковим контролем. Я мусив носити плаща-невидимку і вдень, і вночі. Поруч завжди була наша ельфиня — мій сторож та опікун. Вона мене жаліла й тому переконала батька зрідка винагороджувати мене за добру поведінку.

— Паничу Барті, паничу Барті, — скиглила Вінкі, затуляючи долонями обличчя. — Ви не мати права розповідати їм — у нас бути неприємності…

— Чи хто-небудь довідався, що ви живий? — м’яко поцікавився Дамблдор. — Хтось іще, окрім вашого батька та ельфині-домовички?

— Так, — кивнув Кравчів син. Його повіки затремтіли втретє. — Чарівниця з батькової роботи. Берта Джоркінз. Вона прийшла до нас з паперами батькові на підпис. Його вдома не виявилося. Вінкі запросила її увійти і повернулася до мене на кухню. Берта почула, що Вінкі зі мною розмовляє. І вирішила розвідати. Вона почула достатньо, щоб здогадатися, хто ховається під плащем-невидимкою. Згодом приїхав батько. Берта зізналася. Батько наклав на неї сильні чари забуття, щоб вона про все забула. Чари виявилися занадто потужними. Батько сказав, що вони серйозно поруйнували її пам’ять.