Та місіс Діґорі позадкувала:

— Ні-ні, це твоє, ми не можемо…

*

До ґрифіндорської вежі Гаррі повернувся аж на другий вечір. Герміона та Рон розповіли, що під час сніданку Дамблдор звернувся до всієї ніколи. Він попросив усіх не займати Гаррі, не розпитувати й не вимагати розповідей про те, що сталося в лабіринті. Більшість учнів обходили Гаррі, уникаючи його погляду. Деякі шепотілися, затуляючи роти долонями, коли він проходив повз них. Напевно, чимало з них повірили статті Ріти Скітер про те, який Гаррі Поттер неврівноважений і небезпечний. Можливо, вони мали свої власні версії Седрикової смерті. Та Гаррі було байдуже. Йому більше подобалося проводити час з Роном та Герміоною, розмовляти про щось інше, або просто сидіти й дивитися, як вони грають у шахи. Здавалося, що друзі досягли такого розуміння, коли вже не обов’язкові слова; кожен чекав знаку про те, що діється за межами Гоґвортсу, і розумів, що, поки достеменно нічого невідомо, нема ніякого сенсу обговорювати події, які можуть статися. Лише раз вони зачепили цю тему: Рон розповів Гаррі про зустріч місіс Візлі з Дамблдором перед її поверненням додому.

— Вона ходила питати, чи не міг би ти на літо поїхати до нас, — сказав Рон. — Але Дамблдор хоче, щоб ти повернувся до Дурслів — принаймні спочатку.

— Навіщо? — здивувався Гаррі.

— Мама сказала, що Дамблдор має на те підстави, — розгублено похитав головою Рон. — Думаю, що ми повинні йому вірити, правда ж?

Окрім Рона та Герміони, Гаррі міг розмовляти хіба ще з Геґрідом. Тепер, коли не було кому викладати захист від темних мистецтв, на цих уроках можна було робити що завгодно. Тому якось у четвер після обіду вони подалися провідати Геґріда. Стояв ясний сонячний день. Іклань вискочив з відчинених дверей їм назустріч, гавкаючи й шалено махаючи хвостом.

— Хто се? — спитав Геґрід, наближаючись до дверей. — Гаррі!

Він вийшов до них, однією рукою обійняв Гаррі, а другою скуйовдив йому волосся і сказав:

— Радий тя видіти, Гаррі. Файно, шо прийшлисте.

Увійшовши до хатини, друзі побачили на дерев’яному столі перед каміном двоє горняток, більше схожих на відра.

— Пились’мо чайочок з Олімпією, — сказав Геґрід. — Вона якраз пішла.

— З ким, з ким? — зацікавився Рон.

— Та же з мадам Максім! — відповів Геґрід.

— То ви помирилися? — спитав Рон.

— Не втямлю, про що ти мовиш, — безтурботно відказав Геґрід, дістаючи з буфета горнятка. Наливши всім чаю і поставивши тарілку з глевким печивом, він відкинувся в кріслі й пильно подивився своїми чорними, мов жуки, очима на Гаррі.

— Всьо файно? — хрипко спитав він.