— Пам’ятайте Седрика. Пам’ятайте: якщо настане час, коли вам доведеться зробити вибір між чимось правильним і чимось простим, згадайте, що сталося з добрим, хорошим і сміливим хлопцем лише тому, що він опинився на шляху Лорда Волдеморта. Пам’ятайте Седрика Діґорі.

*

Гарріна валіза була вже спакована. Згори на ній стояла клітка з Гедвіґою. Гаррі, Рон, Герміона та решта учнів четвертого класу чекали у велелюдному вестибюлі на диліжанси, які мали відвезти їх на станцію у Гоґсміді. Був прекрасний сонячний день. На Прівіт-драйв, коли Гаррі увечері туди прибуде, напевне, стоятиме спека, буятимуть дерева і ряхтітимуть кольорами клумби. Але ця думка анітрохи його не тішила.

- ’Аггі!

Гаррі озирнувся. Кам’яними сходами до замку вбігала Флер Делякур. Гаррі побачив, як ген на галявині Геґрід допомагав мадам Максім запрягати велетенських коней. Бобатонська карета була готова до подорожі.

— Сподіваюся, незабагом ми зустгінемось, — сказала Флер, підбігши до Гаррі й простягаючи йому руку. — Я хочу знайти тут гоботу, щоб поліпшити свій вимова.

— Ти й так дуже добре говориш, — дивним здушеним голосом промовив Рон. Флер йому всміхнулася. А Герміона насупилась.

— До побашення, ’Аггі, — сказала на прощання Флер. — Було стгашенно пгиємно з тобою познайомітися!

Гаррі не міг стамувати хвилювання, дивлячись, як Флер повертається галявиною до мадам Максім. Її сріблясте волосся розвівалося й сяяло в сонячному промінні.

— Цікаво, як від’їжджатимуть дурмстренґці? — спитав Рон. — Думаєте, вони зможуть керувати кораблем без Каркарофа?

— Каркароф не керуват, — почувся грубуватий голос. — Він сидів у своїй каюті, поки нами поробито всю роботу.

Крум прийшов попрощатися з Герміоною.

— Ми можемо поговорити? — спитав він у неї.

— Так… аякже… — трохи схвильовано відповіла Герміона і пішла за Крумом крізь натовп.

— Недовго там! — голосно закричав їй услід Рон. — Диліжанси от-от будуть!

Поки Гаррі виглядав диліжанси, Рон кілька хвилин щосили витягував над юрбою шию, намагаючись побачити, що роблять Крум з Герміоною. Вони повернулися дуже швидко. Рон витріщився на Герміону, але її обличчя було незворушне.

— Мені подобався Діґорі, — сказав Крум Гаррі. — Він завжди був до мене ввічливо. Завжди. Хоч я й із Дурмстренґу… з Каркарофим, — додав він, насупивши брови.

— У вас уже є новий директор? — запитав Гаррі.

Крум стенув плечима й потис руку Гаррі, а тоді Рону.

Рон скривився так, наче його мучила болісна внутрішня боротьба. Крум уже почав віддалятися, коли Рон раптом крикнув: