— Ну, добре, добре, якщо вам так цікаво… то був Лудо Беґмен.

— Беґмен? — Гаррі аж підскочив. — Ви хочете сказати, що він був причетний до…

— Та ні, — насуплено сказав Джордж. — Аж ніяк. Він Лудко-дурко. Йому не вистачило б кебети.

— То що тоді? — запитав Рон.

Фред якусь мить помовчав, і тоді промовив:

— Пам’ятаєте, як ми побилися з ним об заклад на Кубку світу з квідичу? Про те, що виграє Ірландія, але Крум зловить снича?

— Так, — підвердили Рон та Гаррі.

— Той бовдур заплатив нам золотом леприконів, яке розкидали ірландські талісмани.

— І що?

— А те, — буркнув Фред, — що воно зникло! На ранок золота мов і не було!

— Але… це, мабуть, випадково? — спитала Герміона.

Джордж гірко засміявся.

— Авжеж, спершу і ми так думали. Вирішили, що коли йому напишемо й повідомимо про помилку, то він її виправить. Але він нічого не робив. Не звертав уваги на наші листи. Ми намагалися поговорити з ним про це у Гоґвортсі, та він завжди вигадував якісь причини, щоб від нас відкараскатися.

— Врешті-решт він розізлився, — докинув Фред. — Сказав, що ми ще замолоді, щоб грати в азартні ігри, і що він нічого нам не дасть.

— І тоді ми попросили, щоб він хоч віддав наші гроші, — підхопив Джордж.

— Він не міг відмовити! — вигукнула Герміона.

— Ще й як зміг! — буркнув Фред.

— Але ж то були всі ваші заначки! — не вірив Рон.

— Не нагадуй мені про це, — сказав Джордж. — Врешті-решт ми з’ясували, що й до чого. Беґмен так само не повертав гроші батькові Лі Джордана. Виявилося, що він вляпався в халепу з ґоблінами. Він позичив у них купу грошви. Банда ґоблінів підстерегла його в лісі після матчу на Кубку світу і забрала все золото, яке було при ньому, — але цього не вистачило, щоб покрити всі борги. Ґобліни гналися за ним аж до Гоґвортсу. Він робив ставки в азартних іграх і процвиндрив геть усе. Не мав більше чим бряжчати в кишенях. І знаєте, як цей ідіот вирішив розплатитися з ґоблінами?

— Як? — запитав Гаррі.