— А як ви його розшукали?

— Як ти вже знаєш, я багато років тільки те й робив, що досліджував Волдемортове минуле. Я постійно подорожував, відвідуючи знайомі йому місця. Я випадково натрапив на цей перстень, захований у руїнах Ґонтової хатини. Схоже, що коли Волдеморт запечатав у ньому частку своєї душі, то вже не бажав його носити. Він захистив перстень багатьма потужними закляттями і сховав у тій халупі, де колись мешкали його предки (Морфін тоді вже перебував у Азкабані), не підозрюючи, що я не полінуюся колись відвідати ті руїни і що шукатиму будь-яких ознак його магічних схованок.

Одначе нам ще рано вітати один одного з цими здобутками. Ти знищив щоденник, я — перстень, але якщо ми не помиляємося з нашою теорією душі, поділеної насемеро, то залишаються ще чотири горокракси.

— Які можуть бути чим завгодно? — запитав Гаррі. — Старими бляшанками або, навіть не знаю, порожніми пляшечками з-під зілля?..

— Гаррі, ти думаєш про летиключі — ті справді мають бути звичайними предметами, які легко не помітити. Але щоб Лорд Волдеморт використовував для збереження власної дорогоцінної душі бляшанку або стару пляшечку з-під зілля? Ти забуваєш, що я тобі показав. Лордові Волдеморту подобалося збирати різні реліквії, і він надавав перевагу магічним об’єктам, що мали велику історичну цінність. Його гонор, його віра у власну вищість, його прагнення посісти найвище місце в магічній історії — все це підказує мені, що Волдеморт ретельно ставився до вибору горокраксів, добираючи об’єкти, гідні такої честі.

— Але щоденник не був якийсь особливий.

— Щоденник, як ти сам казав, був доказом, що його власник — спадкоємець Слизерина; я переконаний, що Волдеморт надавав йому надзвичайно великого значення.

— А інші горокракси? — запитав Гаррі. — Чи ви знаєте, пане директоре, що може ними бути?

— Я можу лише здогадуватися, — відповів Дамблдор. — Якщо брати до уваги наведені мною міркування, то Лорд Волдеморт мав би надавати перевагу речам, які самі собою становлять певну цінність. Саме тому я й досліджував Волдемортове минуле, щоб знайти свідчення того, чи міг він бути причетний до зникнення певних реліквій.

— Медальйон! — уголос припустив Гаррі. — Чашка чарівниці Гафелпаф!

— Так, — посміхнувся Дамблдор, — я готовий закластися… може, не на другу свою руку… але принаймні на кілька пальців на підтвердження того, що ці речі стали третім і четвертим горокраксами. Вирахувати ще два горокракси, припускаючи, що він створив їх загалом шість, значно складніше, але я наважився б висловити здогад, що, здобувши речі, власниками яких були Гафелпаф і Слизерин, він почав пошуки об’єктів, що належали Ґрифіндору й Рейвенклов. Чотири реліквії від чотирьох засновників слугували, я переконаний, потужним збудником Волдемортової уяви. Не стверджую, що він знайшов якусь пам’ятку від Рейвенклов. Однак переконаний, що єдина відома реліквія Ґрифіндора залишилася в надійному місці.