— Я бажав би йому смерті, — тихо промовив Гаррі. — І прагнув би, щоб його смерть настала від моєї руки.

— Ото ж бо! — вигукнув Дамблдор. — Тепер ти бачиш — пророцтво не означало, що ти мусив щось робити! Але пророцтво спонукало Лорда Волдеморта позначити тебе як рівного собі… інакше кажучи, ти можеш вільно обирати свій шлях і можеш спокійно відкинути пророцтво! А от Волдеморт і далі надає пророцтву занадто великого значення. Він не залишить тебе в спокої… а це, з усією очевидністю, означатиме, що…

— Що один з нас повинен урешті-решт убити другого, — закінчив Гаррі. — Так.

Аж тепер він нарешті збагнув, що йому намагався роз’яснити Дамблдор! Йшлося про різницю між тим, коли тебе виштовхують на арену, де має відбутися битва не на життя, а на смерть, і коли ти сам виходиш на цю арену з гордо піднятою головою. Хтось, можливо, вважатиме, що між цим немає особливої різниці, але Дамблдор знає… і я знаю, — подумав Гаррі, раптом відчуваючи хвилю шаленої гордості, — і мої батьки знали… що це абсолютно різні, ба навіть несумісні, речі.

Розділ двадцять четвертий Сектумсемпра

Розділ двадцять четвертий

Сектумсемпра

Уранці на уроці заклинань, попередньо наклавши на тих, хто сидів поблизу, закляття-глушиляття, втомлений, але задоволений учорашнім досягненням, Гаррі розповів про все Ронові й Герміоні. Обоє були приємно вражені тим, як Гаррі лестощами виманив у Слизорога спогад, і з благоговінням вислухали розповідь про Волдемортові горокракси та Дамблдорову обіцянку взяти Гаррі з собою, коли він знайде наступного горокракса.

Слухаючи Гаррі, Рон мимоволі розмахував чарівною паличкою, спрямованою кудись у стелю, а коли той закінчив, Рон від здивування аж рота роззявив:

— Ого. Ти з Дамблдором… щоб знищити… ого.

— Роне, ти викликаєш снігопад, — терпляче взяла його за руку Герміона й відвела чарівну паличку зі стелі, з якої й справді почали падати великі білі сніжинки. Гаррі помітив, що запухла від сліз Лаванда Браун з-за сусіднього столика кинула на Герміону такий спопеляючий погляд, що Герміона негайно відпустила Ронову руку.

— Ой, так, — здивовано глянув собі на плечі Рон. — Вибачте… Тепер можна подумати, що в нас лупа…

Він струсив з Герміониних плечей штучні сніжинки. Лаванда розплакалася. Рон відвернувся від неї з винуватим виразом.

— Ми з нею порвали, — прошепотів він Гаррі, не ворушачи губами. — Учора ввечері. Коли вона побачила, як я виходив з Герміоною зі спальні. Тебе вона не помітила, то й подумала, що ми там були тільки вдвох.

— А ти, — спитав Гаррі, — не шкодуєш, що між вами все скінчилося?