— Ні, — зізнався Рон. — Не дуже було приємно, коли вона здійняла крик, але принаймні ми порвали не з моєї ініціативи.
— Боягуз, — муркнула Герміона задоволено. — Та той вечір узагалі був важкий для романтичних пар. Джіні й Дін також посварилися — чув, Гаррі?
Гаррі здалося, що вона, повідомляючи новину, глянула на нього багатозначно, та хіба могла вона знати, що всередині в Гаррі зненацька все затанцювало в ритмі самби? Вдаючи незворушність, він запитав якомога байдужіше:
— Чого це вони?
— Та через дурничку… Джіні сказала, що не любить, коли він їй помагає пролазити в отвір за портретом, наче вона сама не вміє… але вони вже давно гиркалися.
Гаррі подивився на Діна, що сидів у протилежному кутку класу. Видно було, що той смутний.
— І ти тепер опинився перед вибором, правда? — запитала Герміона.
— Тобто? — не зрозумів Гаррі.
— З квідичною командою, — пояснила Герміона. — Якщо Джіні й Дін не розмовлятимуть…
— А… ну, так, — відлягло Гаррі від серця.
— Флитвік, — попередив Рон.
До них підскоком наближався крихітний викладач заклинань, а крім Герміони, ніхто з них ще не зумів перетворити оцет на вино; її колба була повнісінька соковитої темно-червоної рідини, тоді як у колбах у Гаррі й Рона хлюпало щось брудно-буре.
— Годі вже, хлопці, годі, — докірливо пискнув професор Флитвік. — Менше розмов, а більше діла… ану покажіть, на що ви здатні…
Хлопці з усієї сили зосередилися, разом підняли чарівні палички й націлили їх на колби. У Гаррі оцет перетворився на лід; а Ронова колба взагалі вибухла.
— Так… завдання додому… — вигулькнув з-під стола професор Флитвік, виймаючи з капелюха скалки скла, — відпрацювати практичні навички.
Так збіглося, що після уроку заклять у всіх трьох виявився вільний урок, тож вони пішли разом до вітальні. Рон, видно, вже й забувся про розрив стосунків з Лавандою, Герміона теж була в доброму гуморі, хоч, коли її запитали, чого вона так усміхається, то дівчина відповіла просто:
— День сьогодні гарний.
Ніхто з друзів не здогадувався про жорстоку битву, що точилася в голові у Гаррі:
Вона Ронова сестра.