— Албусе Северусе, — сказав Гаррі тихенько, щоб не почув ніхто, крім Джіні, а вона була достатньо тактовна, аби вдати, ніби махає рукою Розі, яка давно вже була у вагоні, — тебе назвали на честь двох директорів Гоґвортсу. Один з них був слизеринцем, але я в житті не зустрічав відважнішої за нього людини.

— Але ж якщо…

— …тоді гуртожиток Слизерина поповниться чудовим учнем. Для нас це не має значення, Ал. Та якщо це для тебе має таке велике значення, то обери Ґрифіндор, а не Слизерин. Сортувальний Капелюх врахує твій вибір.

— Справді?

— Так було зі мною, — відповів Гаррі.

Він ще не розповідав про це дітям і побачив тепер, як здивувався Албус. Та двері вагонів уздовж поїзда вже зачинялися, розмиті постаті батьків юрмилися, востаннє цілуючи дітей і даючи їм останні поради. Албус застрибнув у вагон, і Джіні зачинила за ним двері. Учні повисовувалися з усіх сусідніх вікон. Безліч облич, на поїзді і на платформі, повернулися до Гаррі.

— Чого вони витріщаються? — здивувався Албус, разом з Розою дивлячись на учнів.

— Не турбуйся, — заспокоїв його Рон. — Це вони мене побачили. Я дуже популярний.

Албус, Розі, Х’юґо і Лілі засміялися. Поїзд зрушив з місця, і Гаррі пішов поряд з ним, дивлячись на худорляве обличчя сина, що аж світилося від радості й хвилювання. Гаррі всміхався і махав рукою, хоч і відчував втрату, дивлячись, як віддаляється від нього син…

Остання хмарка пари розчинилася в осінньому повітрі. Поїзд завернув за ріг. Гаррі стояв з прощально піднятою рукою.

— Усе з ним буде добре, — прошепотіла Джіні.

Гаррі глянув на неї, опустив руку й машинально торкнувся шраму-блискавки на своєму чолі.

— Я знаю.

Шрам не болів уже дев’ятнадцять років. Усе було добре.