Уривки з книги Боплана подавав у своєму дослідженні «Культурные переживания» («Киевская старина», 1890) український вчений-етнограф Микола Сумцов — зокрема про нашестя саранчі.

«Основним джерелом пізнання комунікаційної сітки XVII в.» визнавав карти Г. Л. де Боплана відомий історик Іван Крип’якевич, який широко використав 12 карт французького інженера та уривки з його праці у розділі «Українські дороги в половині XVII в.» своєї «Студії над державою Богдана Хмельницького» (ЗНТШ, T. CXLIV—CXLV. С. 125—140).

Книга Боплана привернула увагу багатьох письменників. Її, безперечно, знав Т. Г. Шевченко. Дослідники творчості Миколи Гоголя зазначають, що письменник широко використовував літописи та історичні твори, зокрема книгу Боплана, коли працював над першим варіантом повісті «Тарас Бульба»; згодом автор підсилив фольклорну основу твору, звернувшись до українських народних дум та пісень. Відомо, що серед статей і нотаток М. Гоголя збереглися «Заметки при чтении «Описання Украины» Г. Боплана». Варто зазначити, що у сценарії документального фільму «М. Гоголь» (1946) письменник Юрій Яновський показує на робочому столі Миколи Гоголя працю французького інженера поряд з іншими історичними документами.

Екзотичну постать Боплана зустрічаємо в романі Михайла Старицького «Богдан Хмельницький». Про використання «Опису України» як джерела для ознайомлення читача з «типовими особливостями епохи, ситуації, особистостей» писала 1890 р. на сторінках «Киевской старины» О. Рогова, авторка повісті «Син гетьмана». Того ж року цей твір письменниці друкувався в «Киевской старине».

Та, мабуть, найповніше використав постать Боплана у химерному романі «Козацькому роду — нема переводу» Олександр Ільченко. Розмовляючи з Пилипом (Філіпом Сганарелем), небожем Боплана, козак Мамай бачить, що той загортає у червоний шмат шовку три-чотири книжки. «Що там у тебе?» — спитав Мамай. «П’єра Корнеля «Сід», Сореля «Франсіон», український словник вашого Памви Беринди та книга одного француза «Опис України»…

І він простяг Мамаєві ту книгу, «Опис України», видану в Руані.

Мамай схопив її, присунувся до вогнища, де закипав куліш, але побачити нічого вже не міг і, пригорнувши ту книжку до серця, сидів і мовчав.

Мамай дивився на молодика, котрий так дуже схожий був на самого Боплана: чи не син? — і йому хотілося спитати, але зараз не мав сили говорити, бо охопили мислі про давнє побратимство з тим французьким дворянином, непосидючим нормандцем, інженером-будівником, що прожив на Україні років сімнадцять-вісімнадцять, вивчаючи, спостерігаючи, складаючи перші докладні карти просторів України, записуючи й змальовуючи те, що бачив у нашій козацькій стороні, яка за кільканадцять літ прикипіла до щирого серця французові.