Окремі уривки з твору Боплана друкувалися і в книзі В. Кордта, відомого історика та картографа. У ній автор розповідає про чужоземних мандрівників, які відвідували Східну Європу в IX—XVIII ст., подає фрагменти із вступної частини «Опису України» (видання 1660 року) — присвята автора королеві, звернення видавця до читача. Згадуючи про переклади книжки французького інженера, В. Кордт зауважує, що перший (неповний) переклад цього твору російською мовою з’явився ще 1825 року в XV т. «Северного архива» під назвою «О Крыме и украинских казаках XVII в.». Окремими виданнями російською мовою «Опис України» Г. Л. де Боплана виходив у 1832, 1896 і 1901 роках. Новий, перевірений за французьким оригіналом і дещо скорочений російський переклад цього твору маємо у збірнику, виданому «Молодой гвардией» (М., 1985) під редакцією доктора історичних наук Я. Д. Ісаєвича, куди ввійшли також повість М. Гоголя «Тарас Бульба» та «Мальви» Р. Іваничука. Українською мовою «Опис України» вперше друкувався частково (без розділу про елекції короля та звичаї польської шляхти) в журналі «Жовтень» (1981, № 4) у перекладі автора цієї вступної статті.

Українські дослідження Проспера Меріме (1803—1870) про запорізьке козацтво — «Українські козаки та їхні останні гетьмани» і «Богдан Хмельницький» — прийшли до французького читача тоді, коли в західноєвропейських науковців пробудився інтерес до слов’янського фольклору, культури та історії. Перший твір-есе друкувався у трьох червневих випусках журналу «Le Moniteur universel» (1854). У 1855 році його опубліковано в збірнику статей П. Меріме «Історичні та літературні нариси» (Париж).

Проспер Меріме залишив мало свідчень про свої письменницькі зацікавлення, плани; не любив відкривати секретів творчої лабораторії. В листах до друзів та знайомих бачимо його як науковця-історика або ж археолога: в них — цілі сторінки захоплюючих описів різних місцевостей, розповідей про архітектурні та культурні цінності. І лише побіжно згадуються його теоретичні засади чи погляди. Та в цих листах найбільше проявляється душа Меріме — щирого, довірливого, співчутливого.

Вивчення ним історії запорізького козацтва почалося після ознайомлення із слов’янським фольклором. До речі, письменник досліджував його (історичні та етнографічні матеріали, пов’язані особливо з життям західних слов’ян) впродовж усього життя. П. Меріме береться за вивчення, а потім і за переклад творів О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, М. Гоголя, І. Тургенєва, Марка Вовчка та інших художників слова. Ще в 1868 році Меріме друкує дві статті про Пушкіна, а в 1869 році перекладає оповідання Тургенєва. З останнім він інтенсивно листується до кінця життя.