Було в царя Консти багато християн, які служили у дворі його в різних санах. І хотів цар точно довідатися, які з них мужі добрі, досконалі і постійні у вірі, тому вчинив річ таку. Скликав цілий двір свій царський і сказав: "Якщо хтось мені вірний і хоче в палатах моїх бути, то нехай поклониться богам моїм і жертви зі мною разом принесе їм, і буде мені другом щирим, і послужить нам у сані своєму, удостоюючись від нас більших почестей. Якщо ж хтось не захоче богам моїм поклонитися, то нехай іде з двору мого, куди хоче, не можу-бо з неодновірними бути разом". Коли сказав те цар, видно було, як на дві частини розділився двір його. Ті, що були справжніми рабами Христовими, відділялися осібно і, полишаючи свої великі сани й почесті, починали виходити з палат царських, а ті, що любили світ цей і славу його більше, ніж Христа Бога, погодилися зі словами царевими й до ідолопоклоніння приєднувалися. Цар справжніх християн затримав, сказав до них: "Бачу, що ви вірно Богові вашому служите, тому хочу вас мати собі за слуг, і приятелів, і радників. Сподіваюся, що таким же чином, яким вірні вашому Богові, так і мені вірні будете. До тих же, що захотіли відійти від Христа і поклонитися ідолам, сказав: "Вас же зовсім не хочу мати у дворі моєму, якщо-бо до Бога свого не бережете віри, то як мені вірними будете". І так осоромлених відкинув від лиця свого. Звідси явним постає, наскільки був добрий цар той і милостивий до справжніх християн. Бувши у Британії і у хворобу смертну впавши, царство своє Константану, синові, від Олени народженому, вручив, бо любив його понад усіх дітей своїх, від инших жінок народжених, і помер.

Коли прийняв Константан після смерти батька свого владу царську зі згоди всього воїнства, усім любий був, бо доброго кореня добра парость. Чувши про те, Максентій, син прибраний Максиміяна Єркулея, заздрістю розпалився, звабив деяких сенаторів з Риму, давши їм багато дарів і ще більше дати обіцявши, і захопив престол царський, зробившись самовладно царем римським, хоч і не хотів його народ римський і всі воїни. Коли стало про те відомо Константанові, не розгнівався на нього, але і більше — погодився з тим і послав до нього послів своїх, миротворців, даючи Максентієві царювати в Римі. Сам же задовільнився Британією і суміжними їй краями. Але Максентій не хотів із Константаном миру ані не бажав царем його називати — сам прагнув бути самодержцем усіх земель і країв римського підпорядкування. Закріпившись у Римі, почав велику кривду чинити людям, не лише християн гонячи, але й своїх поган мучачи, й убиваючи чесних сенаторів, і розграбовуючи маєтки їхні, і благородні доми ґвалтуючи, нечисто живучи: викрадав сенаторських жінок і дівчат на нечистоту свою, волхвуванню і чарам вельми віддавався. І був для всього Риму тягарем великим і мерзотою через люте катування і нечисте життя своє. Послали тому римляни таємно до царя Константина, який перебував у Британії з матір'ю своєю Оленою, просячи, аби прийшов і визволив їх від того ката. Константан же написав спершу до Максентія, дружньо переконуючи його, аби таке катування припинив, а Максентій не лише не послухав його і не виправився, але й гірший зробився і на самого Константина готував війну, зовсім не бажаючи мати його рівним собі царем.