Досягнувши ж місця смертного, поклав голову свою за Господа свого, стратили його сокирою. Закінчив страждання своє святий мученик Зосима місяця червня у 19-ий день у граді Кононійському, володів у Римі Траян, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава і держава навіки-віків. Амінь.
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Йоана Відлюдника
Преподобний отець наш Йоан, покинувши світ, став монахом і перебував у відлюдництві пустельному в Палестинському краю недалеко від Єрусалиму, богоугодно в пості й молитвах проводив дні свої. Про його богоугодне життя у книзі, що зветься Лимонар, яку преподобні отці Йоан і Софроній (який був пізніше патріярхом Єрусалимським) склали, написано так: "Розповів нам (Йоанові та Софронію) авва Діонисій, пресвітер і посудохранитель святої церкви в Аскалоні, про авву Йоана, відлюдника, кажучи, що великий життям був муж той у нинішньому роді й богоугодний вельми. Жив у межах села Сехуста, що лежить від Єрусалиму десь за двадцять поприщ, мав же старець у печері своїй образ Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, що на руках тримала Предвічне Немовля — Христа, Бога нашого. І коли хотів старець куди йти: чи в пустелю далеко, чи в Єрусалим поклонитися Чесному хрестові і гробу Господньому й відвідати святі місця, чи в Синайську гору помолитися, чи до святих мучеників, що були далеко від Єрусалиму, — любив старець віддавати честь святим і виходив часом в Ефес до гробу святого Йоана Богослова, інколи ж до святого Теодора у Євхаїти, часом до святої Теклі в Селевкію Ісавритську, коли ж до святого Сергія у Сарафас, часом до того, часом до иншого святого, — відходячи, влаштовував, у своїй печері лампадку перед образом Пречистої Богородиці і запалював її, як же мав звичай. Ставши на молитві, молив Бога, щоб скерував йому путь. Дивлячись на ікону Богородичну, казав: "Пречиста Владичице Богородице, тому, що в далеку путь відходжу, в якій багато днів маю затриматися, ти сама лампадку свою доглядай і незгасимою за моїм проханням бережи, поки повернуся. Я-бо твою допомогу за співподорожнього маю, відходжу в дорогу намірену". Це до святої ікони мовивши, відходив у путь свою і затримувався в дорозі часом місяць або й два-три, коли ж і п'ять-шість. Повернувшись, завжди заставав лампадку повну, палаючу, як же, відходячи в дорогу, залишив, і ніколи не заставав її погаслою.