Настав же ранок, прийшли брати з Єрмієвого монастиря до єпископа, кажучи: "Знай, Владико отче, що вже понад сім років без ігумена перебуваємо і кожен з нас живе, як хоче. Просимо ж довго чесного Євтропія бути нам начальником, бо з юности в нашому монастирі виріс, і життя його святе перевершує життя всіх нас, і ніхто не може дорівнятися йому в трудах послушництва, завжди перебуває в пості і молитвах, у читанні і писанні книг, і у всіх добрих ділах вправляється, як ми бачимо. Хотіли б ми мати його собі за отця і йти услід за ним — але він не погоджується і нехтує проханням нашим. Тому просимо тебе, Владико, постав нам його ігуменом, хоч і не хоче він". Єпископ же святий сказав їм: "І я те саме думаю, що ви мені нині говорите, але зачекайте трохи, поки переконаю його підкоритися вашій волі". Це мовивши, єпископ встав і пішов до церкви, бо був час Святої літургії. Звелів же архидияконові, на амвоні ставши, проголошувати до людей, кажучи: "Хто з тих, що тут є, називається Левкій?" І коли проголошував архидиякон, ніхто з людей не відповідав, ані один з них тим ім'ям не називавася. Проголосив же архидиякон двічі і тричі — бачив Левкій святий, що нема серед людей иншого Левкія, окрім нього, і відгукнувся, кажучи: "Я — грішний Левкій". Поглянувши на нього, всі здивувалися і сказали: "Ти — Євтропій, син Євдикія". Він же відповів їм: "Спитайте батька мого, він вам краще про ім'я моє скаже". І привели на середину блаженного Євдиклія, старця чесного, що дев'яносто сім літ мав, і питали його, яке справжнє ім'я сина його. Він же, бачачи таку волю Господню, що відкривається таємниця про нього і про його сина, детально розповів усім видіння, і як голос Господній у сні й наяву сина його нарік Левкієм. І всі, що те чули, з радістю дякували Богові і святого Левкія спішили вітати, вельми його шануючи. Після того почав єпископ переконувати його, аби прийняв сан священства й ігуменства. Левкій же відмовлявся, а люди казали голосно: "Не лише пресвітером і аввою має бути, а й єпископського сану достойний". Хіротонізований був, хоч і не хотів, Левкій святий на священство, і аввою поставлений, і святкував світло свято Успення Пречистої Богородиці в церкві її.

Прийнявши ж місце свого сану, святий Левкій почав більше подвизатися в богоугодженні і творив чуда благодаттю Божою, що в ньому жила. За якийсь час привели до нього біснуватого чоловіка, родом етіопа, що оглашенний вже був до святого хрещення. Його в біснуванні бачачи, святий сказав до біса: "Перестань мучити чоловіка, духу диявольський". Біс же затремтів, почав, ридаючи, кричати: "Якщо з нього вийду, то куди увійду? Не маю кращого дому від цього". Сказав до нього святий Левкій: "Нечистий духу, вийди з творіння Божого і не смій більше входити в нього, але, принижений та осоромлений, вийшовши, вільним залиши того, якого дотепер, людиноненависнику, веригами сили своєї темної зв'язав і мучив. Увійди ж, як у посуд, в тих, що не вірять в Господа нашого Ісуса Христа, не поклоняються животворному хрестові Його". Тоді диявол вельми закричав і покинув чоловіка — вийшов з уст його в подобі чорної птахи, виходячи ж, кричав: "Що тобі до мене, рабе Божий Левкію, чому виганяєш мене з мого житла, яке я собі вибрав? Не хотів-бо я увійти в чоловіка, лицем білого і гарного, але увійшов в етіопа чорного, людському зору страшного, сподіваючись, що ніхто мене не виганятиме з такого". Святий же, знаменням хресним диявола прогнавши, підняв чоловіка із землі здоровим і хрещення святого сподобив його. Диявол же, пішовши до Єгипту, перетворився на змія страшного великого, і явно в град увійшов, і вулицями повзав, і з великою люттю вбивав усіх, що траплялися йому, еллінських та юдейських людей — чоловіків і жінок, а також тварин. Левкій же святий ту диявольську людиновбивчу злість духом передбачив, пішов поспіхом до Єгипту. А диявол змієподібний, відчувши, що святий зближається до града, пішов і кинувся в море — багато трупів залишив на вулицях міста лежати. Увійшов же святий у град і побачив безліч тих, що плакали й ридали за мерцями своїми. Питав їх, з якої причини вони плачуть. Ті ж розповіли йому про змієвий раптовий прихід до міста і про велику кількість людей, від нього загиблих. Сказали й те, що "перед твоїм приходом кинувся в море й потонув". Святий же звелів принести воду, освятив її і покропив нею мертвих. Тоді сказав до мертвих: "В ім'я Господа Саваота, встаньте: не смерти путами сковані, а отрутою диявольською пошкоджені. І не можете самі від сили його зміїної звільнитися, яка мала владу над вами через нечестя ваше і сліпоту сердечну, що у вас панує. Але встаньте силою Бога мого і віддайте славу Тому, хто створив вас". Те кажучи, святий палицею, яку в руці тримав, торкався трупів їхніх — і зразу всі, наче зі сну, вставали й хапалися за ноги святого, кажучи: "Хто Бог, якому годиться поклонятися, окрім Отця, і Сина і Святого Духа, якого ти проповідуєш, святий отче Левкію, рабе Божий!" І повірили в Христа всі воскреслі, також і з живих до трьох тисяч мужів прийняли в той день віру Христову, і хрестилися з жінками і дітьми своїми, славлячи Господа нашого Ісуса Христа за чуда, які вчинив святий Його Левкій.