Через декілька років помер злочестивий цар Констанцій, після нього настав Юліян Відступник. Він повернув був із вигнання на престол антіохійський святого Мелетія і знову вигнав його, бо в його царство ще більше зло почала терпіти Церква Христова: до аріянської єресі всі правовірні у вселенній бентежилися. Додалося гоніння від ідолопоклонників: цар, явно відрікшись Христа, приніс жертву ідолам і підняв гоніння на християн, а найбільше на чин духовний. Тоді багато правовірних церков було без своїх служителів і святительські престоли без архиєреїв: одних від Арія за царювання Констанція, инших від кумирослужителів під час Юліянового володіння вбито або розігнано було. І якщо б не припинив Господь Юліянове життя і царювання, заледве яка церква зі служителями своїми залишилася б цілою. У такий лютий час Євсевій святий утаїв сан свій святительський, у воїнський одяг одягнувся, обходив Сирію, Фінікію і Палестину, утверджуючи християн у святій вірі. І де знаходив церкву без служителів, ставив єрея, дияконів й инших клириків, а десь і єпископів поставив із тих, хто відкидав Арієві догми й думав православно. Таку ревність за Христом, такий труд, таке старання і піклування про Церкву Христову мав цей великий архиєрей Божий Євсевій. Коли загинув із шумом нечестивий Юліян і настав після нього Йовініян, благочестивий і христолюбивий цар, знову святий Мелетій на престол свій повернувся. Тоді і святий Євсевій, й инші архиєреї правовірні почали кожен явно посідати своє місце. Тоді, за радою святого Євсевія, Мелетій святий зібрав в Антіохії помісний собор, на якому було двадцять сім єпископів, серед них же був Євсевій, після Мелетія перший. На тому соборі був святий Пелагій, єпископ Лаодикійський. Про його чисте і святе життя написано, що коли в юності батьки переконували його до шлюбу і до світлиці ввели, вмовляв наречену свою до збереження нерозтлінного дівства. І жив з нею під виглядом подружжя у дівстві нетлінному, як брат із сестрою. Сповнений був й инших багатьох чеснот, задля них же святительським саном від Бога і людей був шанований. І мав він як до святого Мелетія, так і до святого Євсевія любов велику, однодумцем їм і другом був, з ними разом боровся за благочестя. На тому помісному соборі в Антіохії святі отці звеліли єдиносутність Сина з Отцем і віру, на Нікейському першому вселенському соборі утверджену, всім ісповідувати й православно тримати. Погодилися з тим і аріяни й руками своїми підписали, проте лицемірно, служачи часові й догоджаючи цареві православному, ще ж і правовірних цих святих архиєреїв Мелетія, Євсевія і Пелагія боячись, — велику сміливість до царя вони мали. Благочестивий цар вельми цих стовпів церковних любив за їхнє правовір'я і святість, вельми шанував їх і у всьому слухав їх. Тому страшні були єретикам, і через страх приєднувалися єретики до Церкви правовірних. Коли ж помер скоро благочестивий цар Йовиніян, а після нього Валент настав, знову єретики до свого зловір'я, як пси до своєї блювотини, повернулися, зманивши царя на аріянство через жінку його Домнікію, аріянку. І знову Церква правовірних терпіла кривду, і пастирів її виганяли. Вигнано було знову Мелетія святого до Вірменії, Пелагія — до Аравії, також і Євсевія святого на вигнання до Тракії засудили.