Довідався ж Антіох-князь, що тривун Армалеон повірив у Христа з воїнами своїми. Прикликав його до себе і сказав: "Чи правда, що чую про тебе, Армалеоне, що ти став християнином і воїни, які з тобою?" Тривун же мовчав. Розгнівався ж Антіох, мовив: "Чому мені не відповідаєш?" Сказав тривун: "Чи маєш потребу злоститися на мене за те, що я християнин?" Сказав Антіох: "Не злісно, але просто питаю тебе, аби сказав нам, хто навчив тебе християнської віри. Ми всі знаємо тебе премудрого в наших книгах, і досі ти відкидав християнське учення, нині ж дивуємося, як ти дійшов до того, аби християнином себе назвати". Відповів Армалеон: "Досі сліпим був, у пітьмі й тіні смертній заблукав, нині ж, благодаттю Божою просвітлений, бачу і в світлі надії на життя вічне перебуваю". Сказав Антіох: "Яке то життя вічне, що про нього кажеш?" Відповів тривун: "Якщо хочеш — можеш його пізнати". Сказав Антіох: "Якщо справді нам його покажеш, хочу бачити і розуміти, але не думаю, що є инше життя понад це, теперішнє, ані не вірю, що є инше світло і Бог, ніж сонце і місяць". Сказав Армалеон-тривун: "Сонце і місяць не є богами, але творіннями Бога, на небі зробленими. На те, власне, аби розумному творінню — людині, яка на землі живе, служити, освітлюючи світ, а не для того, щоб на службу собі когось заманювати". Дивувася Антіох, таке від тривуна чуючи, запитав: "Хто тебе такого мудрування навчив?" Відповів Армалеон: "Олександрієць один на ім'я Левкій, який недавно сюди прийшов. Він мене розуму навчив". Був же у той час Левкій святий за градом напроти воріт західних, при місці зборів, навчав людей вірити у Христа. І хрестив тих, що приступили до Ісуса. Послав за ним Антіох, з честю прикликав до себе архиєрея Божого Левкія святого і, бачивши його, сказав: "Коли хочеш, аби ми повірили в Бога, якого ти проповідуєш, зроби молитвою своєю, щоб подав нам дощ, якого ми вже від двох років не бачили, і висохла земля наша, ані не може проростати плід, і весь люд у потребі і в нужді великій через бездощів'я". Святий же скликав клир свій і всіх новоохрещених християн, відслужив литію, молячись до Христа Бога, — і зразу захмарилося небо, і пролився дощ великий вельми, і доти дощило, поки всю землю краю того не напоїло і вологою не зробило. Тоді повірив у Христа Антіох і цілий град його, й охрестилося людей двадцять сім тисяч. І славили Христа, Бога нашого. Збудували ж церкву в ім'я і на честь Пречистої Богородиці Приснодіви Марії посеред града, другу ж церкву в ім'я святого Йоана Хрестителя створили на тому місці, де люди були охрещені, — і так просвітився цілий Врунтисіопіль світлом святої віри. Перебував же там Левкій святий якийсь рік, навчаючи й утверджуючи у вірі новоохрещених людей, і розхворівся до смерти, і пізнав кончину свою, що одкровенням йому від Бога сповіщено було. Прикликав до себе князя Антіоха й заповів йому, аби після його переставлення поховав тіло його на тому місці, куди пристав кораблем до землі їхньої. Тоді підніс руки свої, сотворив молитву за ціле стадо своє — всім же благословення й останнє цілування і мир давши, переставився до Господа. Плач великий залишив цілому градові. Взяв Антіох чесне його тіло й поніс славно на місце корабельної пристані, куди святий прибув з Олександрії і з корабля на землю зійшов. І збудував там церкву в ім'я його, поклав у ній святі мощі великого угодника Божого Левкія, і відбувалося багато чуд біля гробу його на славу Бога, у Тройці славленого Отця, і Сина, і Святого Духа, Йому ж від усього творіння хвала, і дяка, і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.