Через три дні митрополит знову почав переконувати і просити Теофіла, аби прийняв сан святительський, хвалячи чистоту життя його і мистецтво в керуванні, достойним такого чину називав його. Він же, знову до ніг святителевих припадаючи, проливав великі сльози й скликував: "Не достойний я святительства!" Бачив же митрополит, що Теофіл непохитний і цілком відмовляється: ані наказом, ані проханням не дає себе переконати — залишив його при його волі, иншого мужа, якого знав достойним, поставив єпископом, послав у град той і доручив йому Теофіла, аби той виконував знову свою економську службу, як і раніше. Був же єпископ на своєму престолі, і Теофіл, за звичаєм своїм, економську службу правив. Якісь ворожі люди, заздрістю сатанинською зрушені, почали опоганювати економа перед єпископом, потай наклеп чинячи й наговорюючи на нього багато негідного. Єпископ же від початку не приймав наклепів їхніх, не вірив їм, бачачи Теофіла мужем у всьому добрим і досконалим. А тому що ті із заздрости не переставали наговорювати довгий час, мало не щодня приносячи всіляке образливе на Теофіла, почав єпископ помалу схилятися до слів їхніх, і слухати наклепів їхніх, і вірити їм. І через досить часу зробив так єпископ: відставив Теофіла від економської служби, щоб нічим у домі архиєрейському ані в маєтках церковних не управляв, але щоб жив собі в домі своєму безмовно, маючи спокій по трудах, економську ж службу доручив иншому. Теофіл, звільнившись від турбот і житейського галасу, жив собі, служачи єдиному Богові.

Ненависник же роду людського, не терплячи бачити богоугодного в безпечаллі життя Теофіла, озброївся на нього всіма своїми підступами. Почав то помислами, то устами певних людей бентежити його, кажучи йому, що "збезчестив тебе єпископ, не пам'ятаючи таких трудів твоїх, принизив тебе, вибрав гіршого, недосвідченого, недостойного, на сміх і на наругу всім віддав тебе". І почав Теофіл спочатку потрохи слухати слів і думок, від біса насланих, тоді більше про те і сам із собою, і з приязними до нього розмовляти і жалітися. І до того зміг привести чоловіка ворожий підступ, що забув звичне своє уповання на Бога, почав знемагати малодушністю й безмірною печаллю і впав у відчай, думаючи, що всі мають його на посміх і наругу і що ніхто не шанує його. Соромився вийти з дому свого між людей, і через те зайнялося в його серці невимовне бажання попередньої влади й урядування в маєтках церковних. І думав про те вдень і вночі, і бентежився помислами, і шукав, яким би способом вернутися у свій попередній чин, аби не веселилися через приниження його вороги його. Через таке бажання й небогоугодні помисли відступила від його серця Божа благодать, без неї ж він впав у крайній відчай — почав шукати чарів і допомоги бісівської. І той, хто спершу не хотів прийняти єпископського сану, після того меншої забажав влади, — Бог так допустив, — бо злим помислам і сатанинській раді підкорився.