Пішов-бо Валеріян, знайшов за словом Обручниці своєї при Аппієвій дорозі жебраків, які добре знали святу Кикилію, бо чесно подавала їм милостиню. Ті довели його до блаженного єпископа Урвана, котрий ховався перед мучителями по гробівцях, печерах та убогих храмах. Коли ж Валеріян оповів йому всі слова святої дівиці, наповнився єпископ великої радості й уклякнув на землю, і, руки до небес звівши, рече зі слізьми: "Яка ж бо є ця раба Твоя, Господи Ісусе, що, ніби бджола трудолюбна, приносить мед Твоїй Церкві. Це ж бо юнака цього, наче лева, прийняла до світлиці своєї, а до мене прислала, ніби ягня. Коли б той не повірив її ученню, то не прийшов би до мене. Відчини-бо, Господи, серце його до кінця, хай Тебе пізнає, істинного Бога, а сатани й діл його нехай відкинеться!" Так він молився, і раптово з'явився один чесний старець, одягнений у білі ризи, мов сніг, мав же в руці своїй книгу. Той став перед Валеріяном і розгорнув книгу для читання. Валеріян же таким видінням устрашений був і впав на землю. Явлений же чесний старець звів його й рече: "Читай, сину, написане в книзі цій, щоб сподобився бути очищеним й уздріти ангела, якого обіцяла показати тобі обручниця твоя". Глянув Валеріян на книгу, побачив і прочитав писані золотом такі слова: "Один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх нас". Амінь!" Коли це прочитав Валеріян, мовить явлений старець: "Чи віруєш, дитино, що це так воно є, чи ще сумніваєшся?" Валеріян же велеголосно відповів: "Немає воістину під небесами нічого достовірнішого за це!" І тоді явлений невидимим став, а блаженний єпископ Урван, почавши від тих слів, повчив достатньо Валеріяна і, охрестивши його, відіслав до святої Обручниці його.

Повернувся Валеріян і знайшов дівицю, коли молилася у світлиці, й уздрів ангела, що стояв при ній у світлі великому і в несповіданній красі, тримав же в руках своїх два вінці, сплетених із червоних троянд та білих лілей, од них-бо невимовна добропашність виходила. Одного-бо вінка поклав на голову дівиці, другого ж — на голову Валеріянові, кажучи: "Збережіте вінці тії в серці чистому і в тілі неоскверненому, бо від Божого раю приніс їх вам. Мають вони таку силу, що ніколи не зів'януть, ані не втратять добропахучості своєї, і ніхто побачити їх не зможе, тільки той, що любить чистоту так само, як і ви. Оскільки ж ти, о Валеріяне, зізволив до поради щодо чистоти, то послав мене Бог явитися тобі, щоб прийняв те, що попросиш у Нього". Валеріян же, поклонившись ангелові, рече: "Ніхто мені в цьому світі не є люб'язніший більше брата мого Тивуртія. Молю-бо Господа, щоб як мене, так і брата мого збавив од бісівської погибелі, а до Себе навернув і щоб обом нам подав бути досконалими в ісповіданні імені Його святого". Ангел же із веселим обличчям до нього мовив: "Добровгідне є Богові прохання твоє, сповнить бажання серця твого, і як тебе через дівицю спас, так і брата твого спасе через тебе, і з ним укупі у мученичий увійдеш подвиг". Це сказавши, ангел невидимий став, а блаженний Валеріян зі своєю дівицею веселивсь у Христі, вправляючись у душекорисних бесідах.