У той час зайшов до них Тивуртій, брат Валеріяновий, і мовив: "Дивуюся вельми, що тут запах троянд і лілей, звідкіля така виходить добропашність? Нею-бо так насолодився, що бачиться мені все оновленим". Валеріан же рече до нього: "Доброго запаху відчув ти, улюблений брате, я ж бо молив Бога про тебе, щоб і ти сподобився вінця неув'ядного й полюбив Того, кров Якого є як червона троянда, а плоть ніби лілея біла". Рече Тивуртій: "Чи ж уві сні це чую, чи істину мовиш, брате?" Відповів Валеріян: "Досі ніби уві сні жив, кланяючись богам фальшивим і бісам нечистим, тепер же ходимо в істині та благодаті Божій". Говорить Тивуртій: "Хто тебе цього навчив?" Відповів Валеріян: "Ангел Божий навчив мене, його й ти побачити зможеш, коли від скверн ідольських очистишся". Побажав Тивуртій побачити ангела, але Валеріян порадив йому повірити спершу в єдиного істинного Бога і прийняти святе хрещення, а по тому сподіватися ангельського явлення. А свята діва Кикилія, розтуливши свої вуста, повні благодаті, почала навчати його святої віри, показуючи звабу фальшивих язичницьких богів і неміч бездушних ідолів їхніх, і з'являючи силу істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа. І настільки подіяло те святої дівиці богомудренне учення, що відтак Тивуртій перемінився від невір'я у віру й сказав: "Вірую, що немає іншого Бога, окрім християнського, і я віднині Тому єдиному хочу служити". Це почувши, дівиця наповнилася невимовної радості і старанніше повчала його, оповідаючи йому про Воплочення Сина Божого, про чудеса Його, вільну Страсть та смерть, яку прийняв заради любові до людського роду. Тивуртій же, вислухавши такі слова, зворушився серцем і запалився Господньою любов'ю. Бачачи ж у ньому теплоту віри, дівиця сказала йому: "Коли віруєш у Господа нашого Ісуса Христа, то йди із братом своїм до нашого християнського єпископа і прийми від нього святе хрещення, цим-бо від гріхів очистишся і достойний станеш ангельського бачення. Тивуртій же, глянувши, мовив до брата: "До кого мене вести хочеш?" Відповів Валеріян: "До чоловіка Божого Урвана підемо, він-бо є єпископом християнським — чоловік старий, і премудрий, і праведний, його ж бо лице, як лице ангелове, а слова його істинні". Мовив Тивуртій: "Чи про того кажеш Урвана, якого, як чув, засуджено двічі на смерть, і тепер, уникаючи смерті, ховається? Коли до того підемо, то ті, котрі шукають убити Урвана, і нас, при ньому знайшовши, всяко заб'ють". На ті Тивуртієві слова відповідаючи, дівиця почала говорити про вічне й неодмінне навіки життя, яке є на небесах, і про воздаяння святим мученикам за піддання смерті заради Христа. Тоді Тивуртій розпалився божественним бажанням і рече: "Хай люблять безумні люди життя це малочасне, я ж бажаю вічного життя, веди-бо мене, брате, швидко до єпископа — хай мене очистить й учинить мене причасником вічного життя". І повів його брат до блаженного Урвана, і все, що сталося, звістив йому. Урван же вельми порадів на навернення Тивуртієве і люб'язно його прийняв, охрестив його і близько семи днів при собі затримав, доки цілковито навчив його таїн святої віри. Після хрещення святий Тивуртій такої благодаті сподобився, що святих ангелів бачив, з ними бесідував і все, що в Бога просив, приймав. Чудеса з братом своїм численні творив, недужих зціляючи і роздаючи маєтки свої християнам убогим, і сиротам, і вдовицям, викуплюючи в'язнів та святих мучеників, їх-бо тоді багато за Христа вбивали, а тіла чесно хоронячи.