Картини помсти, що роїлися в голові, змусили йти швидше. Незабаром вона наблизилась до могили Рафаеля Санті. Навіть здалеку Вітторія зауважила, що цього хлопця тут особливо шанують. Його гріб, на відміну від інших, стояв у спеціальній ніші і був захищений щитом із плексигласу. Вона прочитала напис на саркофазі:
Рафаель Санті, 1483—1520
Рафаель Санті, 1483—1520
Вітторія уважно оглянула могилу, а тоді прочитала речення, написане на табличці біля саркофага.
Тоді прочитала ще раз.
Тоді... ще раз.
За мить вона вже бігла щодуху в протилежний кінець зали і в паніці гукала:
— Роберте!
62
62
Просуванню Ленґдона вздовж правої стіни Пантеону перешкоджав гід, що плівся за ним по п’ятах і безупинно тараторив. Ленґдон наблизився до останньої ніші.
— Бачу, вам подобаються ці ніші! — задоволено сказав гід. — А чи знали ви, що купол здається невагомим через те, що стіни догори поступово тоншають?
Ленґдон кивнув, хоч не чув жодного слова. Він приготувався оглянути наступну нішу. Раптом хтось схопив його ззаду за плече. Це була Вітторія. Вона важко дихала і тягнула його за руку. Вираз жаху на її обличчі міг означати тільки одне.
— А, ваша дружина! — вигукнув гід, зрадівши новій слухачці. Він показав рукою на її шорти й туристичні черевики. — От по вас зразу скажеш, що ви американка!
Вітторія примружилась.