— Мабуть, ти маєш рацію. — Він грайливо гукнув пілотові: — Слухайте, а коли ви востаннє рятували кого-небудь від нападу велетенської акули-молота?
Пілот знизав плечима.
— Нам нікого не доводилося рятувати від акули-молота ось уже кілька десятиріч.
Толланд повернувся до Рейчел.
— Ось бачиш. Протягом кількох десятиріч. Тож нема чого турбуватися.
— Десь із місяць тому, — додав пілот, — тут стався напад, коли один телепень аквалангіст здумав здуру погратися...
— Стривайте! — вигукнула Рейчел. — Ви ж казали, що вам не доводилося рятувати нікого впродовж десятиріч!
— Еге ж, — відповів пілот. — Тому що нікого
101
101
На горизонті замаячив мерехтливий силует «Гої». З відстані пів-милі Толланд побачив яскраві палубні вогні, які Ксавія завбачливо залишила ввімкнутими. Завваживши ці вогні, він відчув себе стомленим мандрівником, що під’їжджає до рідної хати.
— Начебто ти казав, що на борту лише одна людина, — зауважила Рейчел, здивовано поглянувши на вогні.
— А ти не залишаєш увімкненим світло, коли сама вдома?
— Ну, одну лампочку. Але ж не у всьому будинку.
Толланд посміхнувся. Попри всі зусилля Рейчел триматися невимушено, він бачив, що вона почувається явно не в своїй тарілці. Йому захотілося покласти руку їй на плече і заспокоїти, але сказати було нічого.
— Світло ввімкнуто з міркувань безпеки. Щоб здавалося, наче на судні багато людей.
Коркі хихикнув.
— Боїшся піратів, Майку?
— Та ні. Найбільшу небезпеку тут становлять ідіоти, які не вміють користуватися радаром. Найкращий захист від несподіваного нічного тарану — це зробити так, щоб тебе усі бачили.