— Хочете й далі чекати? Бо лічильник клацає.

Габріель побачила, що на місце пригоди під’їхало ще більше урядових автівок.

— Та ні. Поїхали в об’їзд.

Водій щось ствердно буркнув і почав незграбно розвертатися в кілька прийомів. Поки вони стрибали через бордюри, Габріель знову набрала сенатора.

І знову його номер був зайнятий.

За кілька хвилин, зробивши велике коло, авто виїхало на С-стрит. Габріель помітила, що попереду замаячив офісний комплекс імені Філіпа А. Гарта. Вона мала намір поїхати просто в апартаменти сенатора, але зараз, коли її офіс був так близько...

— Зупиніться, — різко кинула вона водієві. — Так, просто тут. Дякую. — І вона показала, де треба зупинитися.

Таксі загальмувало і зупинилося.

Заплативши водієві за лічильником, Габріель додала десять доларів.

— Зможете почекати десять хвилин?

Водій поглянув на гроші, а потім на годинник.

— Так, але ні хвилини довше.

Габріель квапливо вибралася з машини. Я й за п’ять встигну.

О такій пізній годині в мармурових коридорах офісної будівлі Габріель почувалася як у гробниці. Коли вона проходила крізь шеренгу суворих статуй біля входу на третій поверх, її м’язи інстинктивно напружилися. їй здалося, що кам’яні очі фігур невідступно за нею стежать. Як мовчазні вартові.

Зупинившись перед входом до п’ятикімнатного офісу сенатора Секстона, Габріель скористалася своєю карткою-ключем і увійшла всередину. Вестибюль секретарки був тьмяно освітлений. Перетнувши його, вона пішла коридором до свого офісу. Увійшовши всередину, увімкнула флуоресцентні світильники і рушила просто до шаф з теками.

Там вона мала цілу теку матеріалів про бюджетне фінансування насівської ССЗ, а також багато інформації про супутник-сканер. Секстон, безперечно, захоче мати напохваті вичерпні відомості, коли вона розповість йому про Гарпера.

НАСА збрехала про супутник.

Коли Габріель нишпорила у своїх теках, задзвонив телефон.