— Ти сказала, що поїхала до свого офісу забрати документи про НАСА, — суворо мовив він, підозріло зиркнувши на її порожні руки. — І де ці документи?
— Я так і не змогла їх знайти. Усе перерила. Тому й затрималася.
— Ти була в моєму кабінеті? — спитав сенатор, поглянувши їй просто в очі.
«Цьому факсові я завдячую своїм життям», — подумала Габріель.
Кілька хвилин тому вона сиділа за комп’ютером Секстона, намагаючись зробити роздруківки документів, що доводили хабарництво Секстона. Але ці файли мали якийсь захист, і їй знадобився б час, щоб їх роздрукувати. Вона, мабуть, і досі займалася б цим, якби не факс, який раптом увімкнувся, повернувши її до реальності. Габріель сприйняла це як підказку долі забиратися геть. Не завдаючи собі клопоту поглянути, що то за факс, вона вийшла з комп’ютера сенатора, прибрала на столі і подалася до туалету, аби повернутися тим самим шляхом, що й прийшла. Габріель якраз вибиралася з туалету Секстона, коли той влетів до свого кабінету.
І тепер, коли перед нею стояв сенатор і незмигно на неї дивився, Габріель зрозуміла, що він шукає в її очах натяк на брехню. А вона знала, що сенатор відчував брехню як ніхто інший. Якщо вона йому збреше, він одразу ж здогадається.
— Ви добряче випили, — ухильно відповіла вона, відвертаючись.
Секстон поклав руку їй на плече і повернув обличчям до себе.
— Ти була в моєму кабінеті?
Габріель відчула зростаючий страх. Секстон і справді багато випив. Його дотик був грубим.
— У вашому кабінеті? — іронічно перепитала вона, роблено хихикнувши. — А що я там забула?
— Я чув, як на задньому плані вдарив мій напільний годинник, коли я тобі телефонував.
Габріель внутрішньо зіщулилася. Його годинник? їй навіть на думку це не могло спасти.
— Ваш годинник? Не смішіть мене. Це звучить абсурдно.
— Я проводжу в своєму кабінеті увесь день. І я знаю, як звучить мій годинник.
Габріель відчула, що має покласти цьому край — причому негайно.