Хлопець, який щойно ставив запитання сенаторові, підійшов до нього, тасуючи на ходу фотокопії.

— Сенаторе, ви маєте рацію. Це надзвичайно скандальна інформація. — Репортер помовчав і почухав потилицю. — Тому ми й розгубилися, чому ви вирішили нею поділитися, якщо раніше заповзято це спростовували.

Секстон не розумів, про що той говорить. Репортер подав йому фотокопії. Секстон поглянув на аркуші — і на мить його свідомість згасла.

Він стояв, не в змозі вимовити ані слова.

Сенатор втупився у фотографії, яких раніше ніколи не бачив. Чорно-білі фотографії. На них — двоє людей. Голих. Руки й ноги переплетені. Кілька секунд він не міг второпати, що бачить. А потім збагнув. І це було як снаряд, що влучив йому нижче пояса.

Охоплений жахом, Секстон рвучко підвів голову і поглянув у натовп. Там почали сміятися. Половина присутніх уже телефонували до своїх редакцій, сповіщаючи про нову сенсаційну історію.

Сенатор відчув, як хтось легенько поплескав його по плечу.

Очманілий, він крутнувся на п’ятах.

Ззаду нього стояла Рейчел.

— Ми намагалися зупинити тебе, — сказала вона. — Ми дали тобі шанс.

Тремтячи від люті й жаху, Секстон перевів погляд на жінку, яка стояла біля Рейчел. То була репортерка в кашеміровому пальті та мохеровому береті. Це вона збила на підлогу його конверти. Секстон побачив її обличчя — і кров похолола в його жилах.

Пронизавши його пекучим поглядом, Габріель простягнула руку, розкрила пальто і показала акуратний стос конвертів, який тримала під другою рукою.

132

132

В Овальному кабінеті було темно; його освітлювало лише м’яке сяйво мідної лампи на робочому столі Зака Герні. Високо піднісши голову, Габріель Еш стояла перед президентом. А за вікном на галявині згущувалися сутінки.

— Я чув, що ви нас залишаєте, — розчаровано сказав Герні.

Габріель кивнула. Хоча президент і пообіцяв їй необмежений у часі притулок у Білому домі, поза очима всюдисущої преси, Габріель визнала за краще не перечікувати ураган у його епіцентрі, їй захотілося бути від нього якомога далі. Принаймні деякий час. Герні з щирою повагою поглянув на неї через стіл.

— Сьогодні вранці ви зробили дуже нелегкий для себе вибір, Габріель... Я просто вражений.

Він на мить замовк, наче йому забракло слів. Вираз його очей був простим і ясним. Вони нічим не були схожі на оті загадкові глибокі озера, які свого часу так привабили її до сенатора Седжвіка Секстона. Але навіть на тлі такого символу могутності та влади, як Білий дім, Габріель побачила у погляді президента справжню доброту, честь і гідність, які вона забуде не скоро.