Похитуючись, він пошкутильгав до заростів. Почався снігопад. Андрос не знав, скільки біг, спотикаючись, крізь хащі, але врешті-решт вибрався на невеликий насип біля вузької дороги. Він замерзав і вже почав марити. Сніг падав білою стіною, як раптом він побачив на дорозі світло автомобільних фар. Андрос щосили замахав руками, і самотній пікап з вермонтськими номерами одразу ж зупинився. З нього вискочив немолодий чоловік у картатій шотландці.

— Мене... підстрелив мисливець... Мені потрібно до шпиталю!

Ані секунди не вагаючись, старий підсадив Андроса на пасажирське сидіння й увімкнув пічку.

— А де тут найближчий шпиталь?

Андрос уявлення не мав, але показав на південь.

— Наступний поворот. — «Ні до якого шпиталю ми не поїдемо».

Наступного дня старого з Вермонту оголосили в розшук як зниклого, але ніхто й гадки не мав, де саме на своєму шляху від Вермонту він щез у таку сильну заметіль. А ще нікому й на думку не спало пов’язати його зникнення з новиною, яка домінувала в усіх заголовках наступного дня, — про жахливе вбивство Ізабель Соломон.

Коли Андрос прокинувся, він побачив, що лежить у безлюдній кімнаті дешевого мотелю, забитого дошками до настання літнього сезону. Він пригадав, як вломився сюди, перев’язав рани розірваними простирадлами і зарився у купу затхлих ковдр на хиткому ліжку. Йому страшенно захотілося їсти. Дошкутильгавши до ванної кімнати, він побачив у раковині купку скривавлених дробинок і насилу пригадав, як виколупував їх з грудей. Піднявши погляд на брудне дзеркало, Андрос неохоче розв’язав бинти, щоб оглянути рану. Тверді м’язи грудей та живота вберегли його — не дали змоги пташиним дробинам проникнути в глиб, але його тіло, колись бездоганне, було тепер спотворене ранами. Єдина куля, якою в нього поцілив Пітер Соломон, вочевидь, пройшла навиліт крізь плече, залишивши невеличкий кривавий кратер.

Та найгіршим було те, що Андрос не зміг здобути той предмет, за яким прийшов, — піраміду. Його шлунок забурчав, і він пошкутильгав надвір до захопленого пікапа, сподіваючись знайти там хоч якусь їжу. Вантажівку завалило снігом, і Андрос подумав: скільки ж насправді він проспав у цьому мотелі? «Слава Богу, що я взагалі прокинувся». На передньому сидінні він не знайшов ніяких харчів, зате виявив у бардачку знеболювальні протиревматичні пігулки. Він вкинув цілу жменю до рота і заїв снігом.

«Треба знайти їжу».

За кілька годин пікап, що виїхав з-за старого мотелю, нічим не нагадував той автомобіль, що заїхав сюди два дні тому. З кабіни зник дефлектор, з коліс — декоративні ковпаки, з бампера — наклейки і решта прибамбасів. Зникли також і вермонтські номери, Андрос замінив їх номерами зі старого службового авто, яке знайшов у сараї мотелю, вкинувши туди скривавлені простирадла, дріб та решту речових доказів свого перебування.