Якось уночі він опинився у Гринвіч-вілідж, де купував наркотики у чоловіка, який мав на передпліччі татуювання у вигляді довгої зигзагоподібної блискавки. Андрос поцікавився у нього, що це означає, і той відповів, що татуювання закриває довгий шрам, що залишився після автокатастрофи.
— Кожного дня бачачи той шрам, я незмінно згадував про нещасливий випадок, — пояснив наркоділер. — Тому я й сховав його під цим символом власної могутності. І таким чином відновив душевну рівновагу.
Тієї ночі, перебуваючи під кайфом від свіжої дози наркотиків, Андрос, похитуючись, зайшов до тату-салону і зняв сорочку.
— Я хочу приховати ці шрами, — виклично заявив він. — «Мені треба поновити душевну рівновагу і контроль над своїм тілом».
— Приховати? — спитав татуювальник, оглядаючи його груди. — Чим приховати?
— Татуюванням.
— Зрозуміло... А яким саме?
Андрос знизав плечима, бажаючи лише одного — якомога швидше приховати ці огидні позначки зі свого минулого.
— Не знаю. Вибирайте самі.
Фахівець похитав головою і подав Андросові книжечку про древні та священні традиції татуювання.
— Коли будете готові — приходьте.
Андрос дізнався, що Громадська бібліотека Нью-Йорка мала у своєму зібранні п’ятдесят три книжки про татуювання, і за кілька тижнів він їх усі перечитав. Заново відчувши пристрасть до читання, він тільки й знав, що тягав стоси книжок з бібліотеки додому, жадібно поглинав їх, милуючись Центральним парком у хвилини відпочинку. Ці книги про татуювання відкрили Андросові дивовижний світ, про існування якого він навіть не здогадувався: світ символів, містики, міфології та магії. І що більше він читав, то більше усвідомлював, яким же сліпцем був. Він почав вести записи, занотовуючи свої думки, ескізи та химерні мрії. Коли у бібліотеці не залишилося цікавих йому книг, він звернувся до торговців рідкісними виданнями, щоб ті роздобули йому декотрі з найзагадковіших езотеричних творів: «De Praestigiis Daemonum», «Lemegeton», «Ars Almadel», «Grimorium Verum», «Ars Notoria»[20] тощо. Він прочитав їх усі і зміцнився в думці, що навколишній світ може запропонувати йому багато нових скарбів. «Довкола мене повно таємниць, що виходять за межі людського розуміння».
Якось він відкрив для себе твори Алістера Кроулі — проникливого й далекоглядного містика початку двадцятого сторіччя, якого церква затаврувала як «найлихішу людину з тих, що коли-небудь жили».