Омар кивнув, від страху втративши дар мови.
— Вони сказали, куди попрямують? — суворо спитав агент.
— До Александрії! Станція «Кінг-стрит»! — випалив таксист. — Я запропонував їм свої послуги, але...
— А вони не сказали, куди саме їм потрібно в Александрії?
— Ні! Вони поглянули на медальйон великої печатки посеред плази, а потім спитали, де Александрія, і заплатили мені ось це. — І Омар подав агенту доларову купюру з химерною діаграмою.
Поки той вивчав купюру, Омара раптом осяяло. «Масони! Александрія! В Александрії є найвідоміша масонська будівля Америки!»
— Я все зрозумів! — вигукнув він. — Вони подалися до масонського меморіалу Джорджа Вашинґтона! Він розташований просто навпроти станції «Кінг-стрит»!
— Зрозуміло, — мовив агент, вочевидь дійшовши до такого ж висновку. Саме цієї миті зі станції метро вискочили решта агентів і кинулися до них зі спринтерською швидкістю.
— Ми упустили їх! — крикнув один із них. — Поїзд щойно пішов! Їх там немає!
Агент Сімкінс поглянув на годинник і обернувся до Омара.
— Скільки часу потрібно, щоб доїхати на метро до Александрії?
— Хвилин десять. Може, трохи більше.
— Омаре, ви добре попрацювали. Велике вам спасибі.
— Нема за що. А що, власне, сталося?
Та агент Сімкінс уже біг до гелікоптера, на ходу вигукуючи:
— Станція «Кінг-стрит»! Треба там їх перехопити!
Остовпілий Омар спостерігав, як великий чорний птах відірвався від землі, потім заклав крутий віраж на південь і, перетнувши Пенсільванія-авеню, зник у нічній темряві.
А під ногами таксиста підземний потяг набирав швидкість, прямуючи геть від Фридом-плаза. В одному з вагонів поїзда мовчки сиділи захекані Роберт Ленґдон та Кетрін Соломон.