Кетрін уявила собі химерний вміст професорової сумки. «Навіщо ЦРУ ця піраміда?» Беламі пояснив, що Сато може полювати на неї тому, що знає про її істинний потенціал. Але навіть якщо ця піраміда й справді відкривала місцезнаходження древніх секретів, Кетрін було важко повірити, що перспектива дізнатися про якусь містичну первісну мудрість насправді цікавить ЦРУ Вона чула про кілька гучних справ, коли ЦРУ спіймали на впровадженні парапсихологічних і телепатичних програм, що межували з древньою магією та містикою. 1995 року виник скандал, що дістав назву «Старгейт-Сканнейт», навколо секретної розробки ЦРУ «дистанційне бачення» — щось на кшталт телепатичної трансляції інтелекту, яка дозволяла «глядачеві» переміщувати свій погляд подумки до будь-якого місця на земній кулі і без фізичної присутності потайки за ним спостерігати. Звісно, ця технологія не була абсолютно новою. Містики називали це астральною проекцією, а йоги — виходом за межі тіла. На жаль, перелякані американські платники податків визнали цю ідею абсурдною, і програми довелося згорнути. Принаймні на публіку.

Іронія полягала в тім, що Кетрін побачила досить помітну подібність між невдалими програмами ЦРУ та власними фундаментальними відкриттями у галузі ноетичної науки.

Вона відчула сильне бажання зателефонувати до поліції й дізнатися, чи знайшли вони щось у Калорама-Гайтс, але тепер вони з Ленґдоном не мали телефонів, до того ж спроба зв’язатися з представниками влади найпевніше буде хибним кроком: хто-зна, як далеко сягнули щупальця Сато.

«Спокійно, Кетрін, не хвилюйся». За кілька хвилин вони будуть у надійній схованці і стануть гостями людини, яка пообіцяла їм дати відповіді на запитання. І Кетрін сподівалася, що ці відповіді, хоч якими б вони не були, допоможуть їй знайти брата.

— Роберте! — прошепотіла вона. — Наша зупинка наступна.

Ленґдон поволі вийшов з гіпнотичного стану.

— Ага, дякую. — Коли поїзд, гуркочучи, наблизився до станції, він підняв свою сумку і якось невпевнено поглянув на Кетрін. — Сподіваймося, що наше прибуття не відзначиться чимось екстраординарним.

Коли Тернер Сімкінс підбіг до своїх людей, що розосередилися поза опорами вздовж колії, з платформи підземки вже повиганяли пасажирів. З протилежного боку почувся віддалений гуркіт, який швидко посилювався, і агент Сімкінс відчув, як його накрила хвиля затхлого теплого повітря.

«Від нас не втечете, містере Ленґдон».

Сімкінс обернувся до двох агентів і жестом наказав підійти.

— Дістаньте посвідчення і зброю. Ці поїзди автоматизовані, але скрізь є кондуктори, що відчиняють двері. Знайдіть його.