З цією втратою сталося Велике Падіння Людини.

І настала Темрява.

Шляхетні потомки адептів мужньо трималися й донині вперто наосліп шукали Світло, намагаючись заволодіти втраченою силою свого славетного минулого, щоб стримувати Темряву і долати її. То були священики — чоловіки та жінки — в церквах, храмах та гробницях усіх релігій на землі. Час знищив спогади, відсторонив їх від їхнього минулого. Вони більше не знали Джерела, з якого колись лилася їхня могутня мудрість. І коли їх питали про божественні таємниці предків, нові хранителі віри голосно відмовлялися від них, засуджуючи їх як єресь.

«Невже вони й справді забули?» — подумав Малах.

Відлуння цього древнього мистецтва чулося в кожному куточку світу — від містичних кабалістів юдаїзму до езотериків-суфістів у ісламі. Його залишки збереглися в таємничих ритуалах християнства, у його богоспоживальному ритуалі святого причастя, в ієрархії святих, ангелів та демонів, у заклинаннях та ритуальних співах, в астрологічній підоснові церковних календарів, у священицьких рясах, а також в обіцянці вічного життя. Навіть у наш час християнські священики виганяють злих духів, вимахуючи кадилами, калатаючи у священні дзвони та окропляючи святою водою. Християни і досі практикують надприродне мистецтво вигнання бісів — древній ритуал їхньої віри, що потребував здатності не лише виганяти демонів, а й викликати їх.

«Але вони все одно нездатні побачити своє минуле».

Ніде містичне минуле церкви не проявлялося так очевидно, як в її епіцентрі. У місті-державі Ватикан, посеред площі Святого Петра стоїть великий єгипетський обеліск. Висічений за тринадцять століть до першого подиху Христа, цей містичний та незбагненний моноліт здається тут недоречним, ніби не має стосунку до сучасного християнства. Однак він там стоїть. У самому серці Христової церкви. Як кам’яний маяк, що волає бути почутим. Як нагадування тим нечисленним мудрецям, які ще не забули, звідки все пішло. Ця церква, зроджена з древніх таємниць, і досі зберігає їхні обряди та символи.

А один символ — найважливіший і найвищий.

Олтарі, ризи, шпилі та священні книги прикрашає єдиний образ християнства — образ безцінної людської істоти, принесеної в жертву. Християнство краще, ніж будь-яка інша віра, розуміло перетворювальну силу пожертви. Навіть зараз, на честь пожертви, зробленої Ісусом, його послідовники роблять свої слабенькі персональної пожертви: постяться, не споживають м’яса на Великий піст, сплачують десятину...

«Звісно, всі ці пожертви не мають сили, вони марні. Без крові немає істинної пожертви».