Нола прикипіла поглядом до екрана: перший результат у списку — видовищна Велика єгипетська піраміда, яка слугувала схематичним фоном для головної сторінки, присвяченої споруді на майдані Франкліна. І ця споруда була не схожа на жодну іншу на цьому майдані.

Та й на решту споруд у цьому місті.

Нола заціпеніла не тому, що її вразила химерна архітектура цієї будівлі. Нолу вразив опис її призначення. Текст на веб-сторінці сповіщав, що цю незвичну будівлю споруджено як містичне святилище, спроектоване для власних потреб... одним древнім таємничим орденом.

РОЗДІЛ 98

РОЗДІЛ 98

Свідомість повернулася до Роберта Ленґдона разом зі страшенним болем, від якого розколювалася голова.

«Де я?»

Там де він був, панувала темрява. Непроглядна, як у печері. І стояла оглушлива тиша.

Він лежав на спині з руками, притиснутими до боків. Приголомшений і спантеличений, він спробував поворухнути пальцями на руках та ногах і з полегшенням констатував, що вони рухалися вільно і безболісно. «Що ж сталося?» За винятком страшенного болю в голові та непроглядної темряви все інше здавалося більш-менш у нормі.

Майже все. Ленґдон збагнув, що лежить на твердій і незвично гладенькій, схожій на скло долівці. Ще дивнішим було те, що ця гладенька поверхня безпосередньо контактувала з його оголеним тілом — плечима, спиною, сідницями, стегнами та литками. «Я що — голий?» Він спантеличено пробігся руками по тілу.

«Господи! Куди ж, у біса, подівся мій одяг?»

У темряві гойднулося павутиння пам’яті, і короткими блискавками в його свідомості спалахували фрагменти спогадів... як страшні фотознімки: мертвий агент ЦРУ, обличчя якоїсь татуйованої істоти... страшний удар головою об підлогу. Ось спогади побігли швидше, і він пригадав жахливу картину: зв’язана Кетрін з кляпом у роті лежить на підлозі в їдальні.

«О Господи!»

Ленґдон хотів був підскочити й сісти, але тріснувся лобом об якийсь предмет, підвішений за кілька дюймів над його головою. Знову голова вибухнула різким болем, і він упав майже непритомний. Ще не зовсім отямившись, Ленґдон простягнув руки і помацав ними над собою — що ж завадило йому піднятися? Те, що він виявив, якось не вкладалося в голові. Отже, ця кімната мала стелю, що була на висоті всього-на-всього один фут над його головою. «Що за чортівня?» Професор хотів розставити руки, щоб перекотитися набік, але руки вперлися в стінки.

Нарешті до нього дійшло. Роберт Ленґдон лежав не в кімнаті.

«Я в ящику!»

І, лежачи в суцільній темряві схожого на домовину контейнера, Ленґдон відчайдушно загепав кулаком у стінки. Потім покликав на допомогу. Він кликав знову і знову. Жах, що охопив його, зростав із кожною секундою і насамкінець став нестерпним.