Навіть не удостоївши свою жертву поглядом, татуйований чоловік переступив через Ленґдона і рушив до Кетрін. Вона стала відповзати до їдальні і зачепилася за стілець. Жінка-охоронець, що сиділа на ньому, хитнулася і гепнулася поруч на підлогу. На її неживому обличчі застиг вираз невимовного жаху, а з рота мертвої жінки стирчала ганчірка.

Велетень добіг до Кетрін, перш ніж вона встигла відреагувати, і з нелюдською силою схопив її за плечі. Його обличчя, тепер уже без гриму, являло собою жахливе видовище. М’язи велетня розслабилися, потім знову напружилися, і вона відчула, як її перевернули на живіт, неначе ганчір’яну ляльку, і різко притиснули коліном до підлоги. На мить Кетрін здалося, що її зараз переламають навпіл, але нападник лише заламував їй руки за спину.

Повернувши голову і притиснувшись щокою до килима на підлозі, Кетрін бачила Ленґдона, який лежав до неї спиною і досі конвульсивно здригався. За ним у холі непорушно лежав агент Гартман.

У зап’ястя Кетрін уп’явся холодний метал, і вона здогадалася, що їй зв’язують дротом руки. Вона перелякано сіпнулася — і зап’ястя пронизав нестерпний біль.

— Будете смикатися — тільки поріжете дротом руки, — попередив чоловік.

Обмотавши зап’ястя, він взявся за кісточки, роблячи свою справу з моторошною вправністю. Кетрін хвицнула ногою, і він боляче стусонув її під коліно своїм важким, як гиря, кулаком, за кілька секунд зв’язавши їй ноги.

— Роберте! — нарешті спромоглася гукнути вона.

Ленґдон застогнав. Впавши на сумку, він лежав на підлозі холу, а біля його голови валялася піраміда. Кетрін збагнула, що піраміда — її остання надія.

— Ми розшифрували піраміду! — крикнула вона нападникові. — Я скажу вам усе!

— Звісно, що скажеш. — 3 цими словами він витяг кляп із рота убитої жінки-охоронця і засунув його до рота Кетрін.

Кляп відгонив смертю.

Роберт Ленґдон почувався так, наче його тіло стало чужим. Він лежав, заціпенілий та безсилий, притиснувшись щокою до дубової підлоги. Він достатньо чув про шокери, щоб знати, що вони знерухомлюють людину, тимчасово паралізуючи нервову систему. Їхню дію, яку інколи називають електром’язовою дестабілізацією, можна прирівняти до удару блискавки. Здавалося, страшний біль пронизав кожну молекулу його тіла. І тепер, попри всі його спроби зосередитися, м’язи відмовлялися виконувати команди, які він їм посилав.

«Піднімайся!»

Лежачи паралізований обличчям додолу, Ленґдон судомно потроху ковтав повітря, ледь спроможний дихати. Він іще не бачив чоловіка, який на нього напав, зате вже помітив, що агент Гартман нерухомо лежить на підлозі, а під ним розтікається калюжа крові. Ленґдон чув, як кричала і лаялася Кетрін, але кілька секунд тому її голос став приглушеним, наче нападник щось запхнув їй до рота.