Він почав інстинктивно мацати долівку ящика, шукаючи, звідки надходить повітря. Це зайняло якусь секунду, не більше. «Ось тут маленька дірка!» Цей маленький перфорований отвір був схожий на злив кухонної раковини, з тією різницею, що з нього йшов постійний потік повітря.

«Він нагнітає мені повітря. Він не хоче, щоб я задихнувся».

Та недовго тривало полегшення, яке відчув професор. З дірочок у отворі раптом почувся моторошний звук. Булькання рідини неможливо було сплутати з жодним іншим звуком. І ця рідина текла до нього в ящик.

Кетрін приголомшено дивилася на потік прозорої рідини, що прямував по одній з трубок до ящика, де лежав Ленґдон. Ця химерна картина скидалася на сценічний номер якогось схибленого фокусника.

«Невже він напомповує воду в ящик?!»

Кетрін щосили смикнулася, ігноруючи різкий біль від дроту, що знову вп’явся їй в зап’ястя. Та нічого не змогла вдіяти — лише сиділа і панічно спостерігала. Вона почула, як Ленґдон почав відчайдушно бахкати по стінках, але коли вода дісталася до нижньої частини ящика, гепання припинилося. На якусь мить запала моторошна тиша. А потім удари відновилися з іще більшою силою та відчаєм.

— Випустіть його! — стала благати Кетрін. — Ви не зробите цього!

— Так, потонути у воді — це дійсно страшна смерть, — зауважив чоловік, спокійно походжаючи колами. — Ваша асистентка Триш може це підтвердити.

Кетрін почула ці слова, але вони не вмістилися в її свідомості.

— Може, ви пригадуєте, колись я мало не потонув, — прошепотів чоловік. — То було біля вашого родинного маєтку на Потомаці. Ваш брат вистрелив у мене, я впав униз, у ярок, і пробив кригу. У тому місці, де колись був місток Зака.

Кетрін з ненавистю та огидою поглянула на нього. «Це він убив мою матір».

— Того вечора боги захистили мене, — сказав він. — І показали мені, як стати одним із них.

Вода, що булькала під головою в Ленґдона, була теплою на дотик, приблизно кімнатної температури. Її вже набігло кілька дюймів завглибшки, і вона повністю покрила всю нижню частину його оголеного тіла. Коли вода поповзла вгору по ребрах, Ленґдон відчув, як невблаганно насувається на нього жорстока реальність.

«Я загину».

Його вкотре охопила паніка, і він знову почав несамовито гепати в ящик.

РОЗДІЛ 101

РОЗДІЛ 101

— Випустіть його! — знову заклинала Кетрін крізь сльози. — Ми зробимо все, що вам потрібно!