— Вже час. Він готовий.

Старенька витерла хусткою сльози і кивнула — рішуче і спокійно.

— Гаразд.

Працівниця простягла руку й обережно зняла зі старого кисневу маску. Чоловік трохи ворухнувся, але його очі так і не розплющилися. Медсестра відкотила вбік дихальне обладнання та інше приладдя, і чоловік у капсулі залишився повністю сам-один посеред кімнати.

Тоді дружина помираючого підійшла до машини, нахилилася і ніжно поцілувала чоловіка в лоб. Старий не розплющив очей, але його губи ворухнулися, і на них з’явилася легка любляча посмішка.

Без кисневої маски чоловік дихав дедалі важче. Смерть наближалася — швидко й невблаганно. З гідною подиву й поваги силою та спокоєм його дружина повільно опустила прозору ляду, а потім затиснула і пристебнула її, зробивши точнісінько так, як і навчила її Кетрін.

Пітер стривожено відсахнувся.

— Кетрін, що це таке, заради Бога?!

— Усе нормально, — прошепотіла Кетрін. — У капсулі ще вдосталь повітря. — Вона вже багато разів передивлялася це відео, однак її серце пришвидшено забилося. Вона показала на ваги під капсулою, де лежав умираючий. На дисплеї висвітлювалися цифри:

51,4534644 кг.

51,4534644 кг.

— Це вага його тіла, — сказала Кетрін.

Дихання старого стало швидким та неглибоким, і Пітер заворожено подався вперед, до екрана.

— Така була його воля, — прошепотіла Кетрін. — Дивись, що зараз станеться.

Дружина старого відійшла, сіла поруч із медсестрою на ліжко і стала спостерігати.

Впродовж наступних шістдесяти секунд поверхове дихання вмираючого пришвидшилося, і раптом у якусь мить перервалося — неначе старий сам встановив цей момент. Він просто востаннє вдихнув — і не видихнув. І все зупинилося.

То був кінець.

Дружина та медсестра мовчки обнялися, заспокоюючи одна одну.

І більше нічого не трапилося.

За кілька секунд приголомшений Пітер поглянув на Кетрін.