Несподівано десь далеко вдарив поминальний дзвін. Він звучав і звучав, все сильніше й сильніше. Ось у ньому з’явилися закличні нотки, наче дзвін сподівався, що Ленґдон збагне, що то його розум закликають іти за тим звуком.
РОЗДІЛ 111
РОЗДІЛ 111
Дзвін на вежі дзвонив аж три хвилини, і від його звуку навіть дрижав срібний канделябр над головою Ленґдона. Кілька десятиріч тому він ходив на лекції до цієї затишної аудиторії у спецшколі «Філіпс Ексетер». Однак сьогодні він прийшов сюди, щоб послухати, як один його добрий приятель промовлятиме до учнівського зібрання. Коли світло згасло, Ленґдон сів біля задньої стіни, під пантеоном портретів директорів школи.
Натовп поступово вгамувався і замовк.
У повній темряві на кафедрі з’явилася висока невиразна постать і стала за трибуну.
— Доброго ранку, — прошепотів у мікрофон безликий голос.
Усі напружено випросталися, намагаючись побачити, хто до них звертається.
Увімкнувся проектор слайдів, демонструючи вицвіле коричнево-чорне фото — мальовничий замок із фасадом із пісковику, з високими квадратними вежами та готичним орнаментом.
Привид знову заговорив:
— Хто може сказати, де розташована ця будівля?
— В Англії! — почувся в темряві дівчачий голос. — Цей фасад є комбінацією ранньої готики та пізнього романського стилю, а отже, це норманський замок, споруджений в Англії приблизно в дванадцятому столітті.
— Ти ба! — мовив голос без обличчя. — Тут хтось знається на архітектурі.
Звідусіль почулося тихе невдоволене бурчання.
— На жаль, — мовив привид, — ви помилилися на три тисячі миль і півтисячоліття.
Аудиторія зацікавлено принишкла.
Тепер на проекторі слайдів з’явилося кольорове сучасне фото того самого замку, тільки під іншим кутом. На передньому плані домінували вежі замка, споруджені з пісковику, видобутого в каменоломні Сенека Крик, але на задньому плані, навдивовижу близько, було видно прикрашений колонами величний білий купол Капітолію Сполучених Штатів.
— Хвилиночку! — знову скрикнула та сама дівчинка. — В окрузі Колумбія існує норманський замок?