— Алло, Марк Лютий в ефірі з наступним нашем гостем, а наш гість…

— Юля Причепа з Донецька.

— Юля Причепа з Донецька українською мовою.

— А якою мовою я мала б розмовляти?

— Не знаю, просто звик, що в Донецьку переважно розмовляють російською.

— А що, Донецьк — Росія? Хіба це не така сама Україна, як і Львів, і Чернівці, і Київ? Не треба звикати до російської мови донеччан.

— Гаразд, Юлю, переконали. Відтепер зафарбовуємо Донецьк у жовто-блакитні кольори. Ви студентка?

— Так.

— І що ж ви нам розповісте?

— Я вчора вперше переспала з мужиком, у нього на квартирі. Дуже гидко. Нема про що згадувати. Власне, я тому й подзвонила. Просто сказати про це.

— Скільки вам років?

— Яка різниця? Бувай, Марку. Я думала, що трахатися — це приємно, — вона кинула слухавку.

Марк кинув навушники на стіл і довго тер пальцями очі.

Потім подивився на Степана і махнув рукою — це означало, що він не піде пити чай з усіма, а поїде у справах, щоб повернутися о шостій і продовжити радіотрафік.

— Марку, ти чуєш? Почекай. — Степан узяв його за руку.

— Що, Стьопо? Недовго давай: я поспішаю.

— Коротше, мужик якийсь телефонував, він казав, що ти вчора в клубі якусь дівчину зачепив, так вона його кохана, і він тепер тебе хоче вичислити.

— Ну, — Марк надягав куртку.