— Світ, яким його бачить наша свідомість, — це не зовсім те, що бачать наші очі. У людському оці є різні типи світлочутливих клітин, які незалежно між собою сприймають інформацію про колір, форму та переміщення об’єктів у полі видимості. Зібрана інформація у вигляді електричних імпульсів по зоровому нерву надходить до мозку. Так ось, якщо ці імпульси перехопити до того, як вони дістануться мозку, і спробувати їх обробити, то отримана картинка буде мати вигляд сукупності розмитих різнокольорових плям, які хаотично рухаються, напливаючи одна на одну. І це саме те, що ми реально бачимо. Яким же чином ми розрізняємо обличчя, впізнаємо предмети? Яким чином у людській свідомості вибудовується чітка й недвозначна картина навколишнього світу? — поставив запитання француз і тут-таки на нього відповів: — Уся справа в моделях. У мозок людини закладено певні алгоритми; за отриманими імпульсами мозок створює модель, яку й показує свідомості. Формування моделі припадає на час дитинства, а вдосконалення алгоритмів їхньої побудови триває протягом життя. Фактично, наш мозок навчився вгадувати, розпізнавати, що бачать очі, і передає свідомості досконало намальовані картинки. Завдяки цьому ми бачимо, читаємо, розрізняємо. Іноді моделі нас ошукують. Існує гіпотеза, нібито індіанці з Карибських островів, де вперше висадився Колумб, певний час не бачили кораблів, які наближалися до берега, бо не усвідомлювали, на що дивляться. Мозку аборигенів не було з чим порівнювати, асоціювати щойно зафіксовані візуальні образи, у них не було моделей кораблів, тому свідомість їх проігнорувала. Я думаю, щось подібне сталося з Радиславом: він дивився на «Øveraasen», його очі сприймали машину, але мозок відмовлявся усвідомлювати побачене.

— Звідки ти знаєш це все?

— Я ж старший слідчий, — мляво реготнувши, прогудів здоровань.

Діана і собі посміхнулась, згадавши, як підсвічуються очі Марселя, коли він сміється.

— Ти чула сигнал у кабіні? — несподівано запитав француз.

Вона тримала в руках аркуш зі стенограмою, де невідомому сигналу, який пролунав у кабіні, виділили окремий рядок.

— Так.

— Я виніс його окремим рядком у текстовій розшифровці.

— Бачу.

— Здогадуєшся, що він означає?

— Ні. Ти ж знаєш, я насправді не спеціаліст з «ААРОНа 44»… А ти?

— Уявлення не маю. Через те я й виділив сигнал. Спрацювала сигналізація — це означає, що щось трапилося, і я мушу знати, що саме. У «Франс Континенталь» немає авіатренажерів, а ганяти єдиний «ААРОН 44», щоб визначити, що там у ньому бемкнуло, недоцільно. Тому разом із записом я надішлю до АНТК офіційний запит стосовно сигналу. А загалом мушу визнати, що ми не просунулись ні на крок.