— Усе одно мене не полишає дивне відчуття, ну… наче ми щось прогледіли в записі.

— Якщо щиро, то мене теж. Я навіть…

Діана не почула, що хотів казати Марсель, бо зі спальні долинув заливистий плач Данила.

— Марселю, вибач, мушу йти, — сказала вона, підхоплюючись з дивана.

Схоже, француз розчув у телефоні дитяче рюмсання.

— Я все розумію, — сказав він. — Бувай! Телефонуй, якщо раптом щось.

Відкидаючи телефон на канапу, Діана ще пам’ятала, що повинна нагадати Марселю про незнайомця, випадково знятого фотографом на летовищі, запитати, що сказав про нього Пеллерін. Та через секунду, влетівши в спальню, забула про все: на перший план виступили важливіші проблеми — заспокоїти Даню, доки малюк не розбудив старшого брата.

Відкинувши ковдру, вона взяла хлопчика на руки і пригорнула. Той зразу заспокоївся і, повністю засунувши великий палець до рота, тихо засопів. Заколисуючи Даню, вона ходила туди-сюди кімнатою і ніжно погладжувала сина по спинці.

49

18 лютого 2013, 23:12 (UTC +2) Микільська Борщагівка, Київ

Приспавши Данила, Діана повернулась до зали і лягла на диван. Комп’ютер працював. Вона не вимикала його, відчуваючи, що першої-ліпшої миті їй заманеться прослухати запис спочатку. Розмові пілотів чогось бракувало, якась поки що невидима деталь спотворювала, деформувала, немов криве дзеркало, загальну картину аварії, і, на думку Діани, ця деталь абсолютно не стосувалася беззмістовного переполоху в кабіні після команди Ротка про скасування посадки. Щось було негаразд у самому записі, а не в тому, як говорили пілоти.

Невдовзі Діана підвелась і пересіла за комп’ютер, щоправда, не для того, щоб слухати файл flight_FC1419_last_2_minutes.mp3. Вона розуміла, що на цей момент запис розмови пілотів рейсу 1419, — єдиний, який їй довелося будь-коли чути. Відтак, їй немає з чим порівнювати. Жінка запустила Google з наміром знайти стенограми діалогів інших екіпажів у критичних, аварійних ситуаціях і порівняти їх із тим, що коїлося в кабіні рейсу 1419.

Діана відбирала і зберігала на жорсткий диск лише текстові файли. Аудіозаписи також траплялися, проте вона не хотіла їх слухати. По-перше, її цікавило лише закінчення розмов — останні репліки перед завершенням запису, тобто коли екіпаж розумів, що літак неминуче розіб’ється і, відповідно, жити їм залишилось лічені секунди; а працюючи із текстом, легше виділяти й копіювати потрібні шматки. По-друге, читати все ж легше, ніж вислуховувати голоси мерців.

Запит у пошуковому рядку жінка вводила кирилицею, тому отримала розшифрування катастроф, що відбулися із російськими літаками.