Позіхнувши, Діана глянула на годинник — майже північ — і дала спокій комп’ютеру. Застелила диван, роздяглась, вимкнула світло і лягла під ковдру.

Незважаючи на втому, вона довго не могла заснути. Десятки запитань і здогадок, наче скручені в клубок змії, перепліталися, звивались у її голові. Чи зауважать в АНТК відсутність звуку від зіткнення турбіни зі снігоочисником? Навряд. Та навіть якщо зауважать, сумнівно, що хтось афішуватиме цей факт. АНТК ім. Аронова не зацікавлений у розслідуванні катастрофи, керівництво концерну прагне одного: якомога швидше прибрати із заголовків французьких новин слова «ААРОН 44» і «катастрофа». І його можна зрозуміти.

Діана перекотилася на інший бік. Поклавши голову на холодний бік подушки, відчула, як палає її щока. Вона забагато думає про катастрофу і нічого не може із цим вдіяти: всі намагання спрямувати думки в інше русло марні.

Що їй робити тепер?.. Скласти руки, відступитись і пустити справу самопливом? Її відсторонили від розслідування. У неї більше немає можливості отримувати інформацію і тим більше впливати на розвиток подій. А хай би вона і могла впливати, що з того? У неї на руках лише невиразні здогадки і жодного конкретного факту.

Та основне — що вона хоче довести? Кому? У більшості тих, хто має стосунок до розслідування катастрофи «ААРОНа 44», сформовано чітке уявлення про перебіг подій, які передували зіткненню. Її ж ефемерні, відверто зі сфери ірраціонального припущення тільки заплутують справу, скеровуючи розслідування в… нікуди. Діана відчувала, що щось не гаразд із записом розмов у кабіні «ААРОНа 44», і водночас навіть не припускала, куди це відчуття приведе, навіть якщо її підозри виявляться обґрунтованими. Жінка почувалась астронавтом, який безпорадно борсається в невагомості, не маючи сил дотягтись і зачепитись за опору.

Засинаючи, вона пригадала осінь 2006-го, коли тільки-но познайомилася з Геною. У той час вона майже не спілкувалася з батьком, а коли все ж випадала нагода порозмовляти, робила все наперекір, демонстративно нехтуючи його порадами. Родіон Столяр незлюбив Геннадія, однак не став тиснути на дочку, забороняючи зустрічатися з тим балакучим бевзем. Діана відчувала таткову неприязнь до її бойфренда і навмисно, на зло батьку, цілими днями зависала з Геною. Кожного другого дня вона поверталась додому за північ — о першій, іноді о пів на другу — з волоссям сторчака (наче його щойно розпушили феном) і почервонілими від шаленого катання на мопеді щоками й очними яблуками. Майже завжди її батько не спав. Тієї осені Родіон Столяр повертався з роботи пізно і після вечері годинами розмовляв по телефону, віддаючи накази, вислуховуючи звіти і запекло критикуючи підлеглих: йшло тестування його нового літака — «сорокчетвірки». Часом доходило до репету і грубої лайки. Родіон кричав про те, що «в запорізькому «Прогресі» одні мутанти, бо у всіх до останнього руки ростуть із задниці», що «лайнер не можна випускати неготовим…» і що він «краще застрелиться, ніж дозволить зменшити кількість випробувальних польотів». Це не було чимсь надзвичайним. Батько Діани завше багато кричав, коли заходило про літаки. Його літаки. Хоча… тієї осені опівнічні суперечки по телефону були як ніколи тривалими й запеклими.